|
|
2014-02-12 17:50 | Лікарі йому заборонили займатися спортом. Незважаючи на це, «хлопчик на візку» здобуває срібну медаль на Олімпіаді
|
|
|
Лікарі колись давно заборонили йому займатися спортом через серйозну хворобу, а ще Моравець мав серйозні проблеми зі стрільбою. Проте ніколи не полишав свою мрію. І тепер Ондрей Моравець здобуває срібло на Олімпіаді в Сочі.
Коли був ще малим хлопцем, чув від лікарів: «Заборона займатися спортом на все життя! Максимально – трохи плавати і їздити на велосипеді для власного задоволення». Але потім кудись зникли його документи з лікарні. «Якби цього не сталося, мене б тут зараз не було», усвідомлює Ондрей Моравець.
Йому було десять, коли почув діагноз: хвороба Пертеса.
Тоді він не дуже розумів про що саме казали лікарі. Йому загрожувала операція, і заміна тазостегнового суглобу на штучний. «То би був кінець усьому», усвідомлює. Деякий час був у лікарні. А потім його відпустили додому і довго потім взагалі не контролювали перебіг хвороби. Мама, медсестра, почала після двох місяців переживати. Подзвонила сама до лікарні а Градці Краловому, і запитала, що сталося. Там відповіли, що забули про них. І покликали на рентген.
Результат? Там дізнався, що стан почав покращуватися. Вдома ходив на милицях, як лікарі сказали, не навантажував хвору ногу. Тому в лікарні замість операції запропонували альтернативне природне лікування, регенерацію. Частиною лікування були тренування по 5 годин щодня. 11 місяців був у лікарні, пів року пересувався на інвалідному візку. Стан суглобу несподівано швидко покращувався.
Але коли вже закінчив лікування, почув слова, що спортом зможе займатися лише для відпочинку і свого задоволення. То було величезним розчаруванням. Ще малим хлопцем їздив на лижах, і спорт дуже йому подобався. Тому після повернення з лікарні почав трохи пробувати займатися спортом. І нога витримувала. «І тоді я почав знову займатися».
Але мамі це не подобалося. «Строго мені забороняла». Але він настояв на своєму і далі ходив на тренування до лижного клубу. «А коли побачила, що нічого поганого зі мною не сталося, і у мене з’явилися успіхи, поступово перестала забороняти».
Але потім з’явилася ще одна мала перешкода. Малим хлопцем він був дуже непосидючим. З поїздок на велосипеді повертався побитий, з подряпинами. Наприклад, через рік після повернення з лікарні зламав праву ногу. Їхали з мамою на велосипедах від бабусі, і зіхтовхнулися. «У мами був «дамський» велосипед, де рама має дві труби близько одна від одної. Моя нога втрапила туди, і кістка змалалася».
Перелом швидко загоївся. Лікарі дивувалися, як може швидко регенеруватися такий худенький хлопчина з Їлемніце. Питали його, чи ходить він до фітнес-клубу.
«Я ніколи їм не розповідав, що займаюся спортом. Приховував це. Думаю, пізніше вони дізналися, але я ніколи не розповідав сам.» Зрештою, отримав навіть звільнення від служби в армії за станом здоров’я. Але потім став найуспішнішим чеським біатлонним юніором: під керівництвом тренера Властіміла Ваври здобув 8 медалей на юніорських чемпіонатах.
Але серед дорослих довго не міг себе знайти, і в 2009 році настав кризовий період. В естафеті у Ванкувері, у сезоні 2008/2009, на стрільбі лежачи зробив 4 промахи...
То була найгірша гонка за його відчуттями. В Канаду їхав після хвороби, і там нічого не вдавалося. Але і на наступному етапі в Тронхаймі результати не були високими. «То були найгірші два етапи,» згадує. Звичайно, з’явилися неприємні думки. «Іноді здавалося, що те моє заняття біатлоном нічого не варте, але через деякий час ці думки відійшли, і я вирішив ще спробувати».
Мотивацією була Олімпіада у Ванкувері у 2010, але з психологічної точки зору найбільше допомогла зміна тренера. З тренером збірної Ондреєм Рибарем вони налаштовані на одну ноту. Хоча багато часу минуло, аж поки Моравцю почало більше щастити. Лише в минулому сезоні біатлонний світ побачив одного з найкращих спортсменів на стрільбищі, особливо на стрільбі стоячи, де Моравець закривав мішені з шаленою швидкістю. На Чемпіонаті світу в Новому Месті на Мораві він був двічі четвертим, а потім відразу переміг, вперше в кар’єрі, на етапі Кубку світу в Осло. «Я дозріваю». говорив собі.
В цьому сезоні уже побував на п’єдесталі в спринтерській гонці в Аннесі, де був другим. Перед Сочі обережно говорив про свою мрію. Слово «медаль» не промовив жодного разу. Його мама, котра колись так відмовляла сина від спорту, вболівала в суботу разом з батьком і дружиною Моравця в Олімпійському парку на Летній. Аплодували його восьмому місцю та чистій стрільбі. А в понеділок він цю стрільбу повторив. Завдяки винятковій стрільбі він опинився на п’єдесталі.
Але в цьому – найбільший парадокс. Протягом багатьох років Моравець боровся з проблемами на стрільбищі. Стріляв так погано, що колеги навіть прозвали його Янком. «Правда, мене уже давно ніхто так не називав». І можливо уже ніколи так не називатимуть.
Оригінал статті Переклад Олена Сенюта
|
|
|
|
|
|
|
Коментарі (Всього: 10)
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Оцінки в останній гонці
|
|
|
|
|
Яка, на ваш погляд, має бути доля турніру прогнозистів в наступному сезоні? |
|
Провести конкурс, як зазвичай
|
355
|
Провести конкурс, але зі значною кількістю вирахування найгірших гонок
|
121
|
Не проводити конкурс, оскільки не можливо створити рівні умови учасникам
|
36
|
|
проголосовать |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|