|
|
.gif)
|
|
|
2021-01-25 08:10 | Олена Підгрушна: Наше життя під час зборів та змагань – від готелю до готелю
|
|
|
|
Ґрунтовна розмова про біатлон із діючим спортсменом, членом національної збірної – це новий досвід для нашого сайту. Та й, напевно, такого змістовного, глибокого інтерв’ю щодо спортивного життя в цілому і загального комплексу проблем в українському біатлоні до сьогодні ще не було. До вашої уваги – такий матеріал, як результат двогодинної розмови-сповіді капітана жіночої збірної України Олени Підгрушної, спеціально для читачів biathlon.com.ua.
Першу частину інтерв’ю читайте тут:
 Олена Підгрушна: Зараз вішати всіх собак за результати на Юрая – як мінімум, не справедливо
 - Можеш детальніше розповісти про те, яким є життя професійного спортсмена? Тому що уявлення про це пересічного вболівальника дуже поверхове. З чим доводиться стикатись під час зборів та змагань, які, можливо, перешкоди долати?
- Найбільше, що кидається в очі цього року – поїздки додому. Ми якось після однієї з гонок спілкувались з Доротеєю Вірер з цього приводу. Вона дуже дивувалась, коли ми сказали, що по 6-8 місяців проводимо поза домівкою, і говорила: як ви так живете, я би так не змогла… По суті, європейці після завершення етапу можуть на день-два з’їздити додому. Чимало з них – на своїх особистих автомобілях, і остання гонка закінчилась – він сів за кермо і погнав додому. Побув вдома, підживився енергією рідних – і повернувся назад знову виступати в гонках. Ми ж як поїхали з України 1 жовтня – так і повернемось лише 22 березня. А що говорити про спортсменів, у яких вдома сім’ї, діти?.. Так, це наша робота. Але ж… Зараз через карантин ми навіть не можемо полетіти у великих паузах між триместрами, тому що не можемо самі ризикувати і наражати на ризик інших. І коли після різдвяних свят іноземні спортсмени приїжджають на моральному піднесенні, добре відпочивши вдома, ми можемо лише порадіти за них. Ми не жаліємось, тому що самі обирали свій шлях, але потрібно розуміти, що наше життя під час тренувальних зборів та змагань – від готелю до готелю. Напевне, це найголовніше. Тому що до кінця сезону в психологічному плані ми вимотані.
- До речі, про готелі - як організована логістика і взагалі все, що пов’язане з умовами переміщень та проживання?
- В Скандинавію, звісно, ми летіли, тому що там був дуже довгий маршрут. А весь вантаж, медперсонал, тренери, сервіс-група – вони приїжджали мікроавтобусами. В нас немає спеціальних водіїв, тому тренерам доводиться самостійно долати такі довгі відстані по 2-3 тисячі кілометрів за кермом. Зараз, коли всі місця зборів та змагань в Центральній Європі, ми також 6-8-10 годин разом з усіма переїжджаємо в мікроавтобусах. Відверто кажучи, бувають такі переїзди, після яких про гонки думати вже зовсім не хочеться. (Посміхається)
- Ну ось приїхали ви в готель…
- Далі – розгрузили речі з автобусів. Зараз в кожного спортсмена приблизно 100 кілограмів вантажу. Тому що їхали ми на півроку, і розуміли, що все потрібно брати з собою – починаючи від речей першої необхідності і закінчуючи інвентарем: килимки, резинки, скакалки, міні-тренажери, міні-масажери тощо. І, по суті, такі переїзди – щотижня. Лише цього року ми радіємо, що календар таким чином сформований, що знаходимось по два тижні на одному місці. Я колись робила фотографії всіх своїх речей, і друзі й рідні, яким це показувала, дивувались: як те все можна з собою возити? Ну, ось так… Життя в сумках. (Сміється)
- А як щодо харчування? Наша команда, та й не лише наша, неодноразово стикалась із різного роду отруєннями, хворобами шлунку. Останній випадок – коли на невеликому зборі перед від’їздом на Кубок IBU перехворіла майже вся команда Б… Як взагалі організовується процес харчування на зборах та під час змагань?
- Тут також цікава ситуація. Тому що є такий стереотип, що раз це – спортсмен, то в нього ідеальне харчування, ідеальні готельні умови і тому подібне. До харчування ще повернусь, а спочатку хочу сказати, що готелі всі відрізняються один від одного, і не завжди умови там прийнятні для спорту. Скажімо, в Контіолахті ми жили в готелі, де матраци були настільки м’які, що вже після першої ночі кілька спортсменів звертались до масажистів, тому що з’явились перші защемлення в спині. Вплинути на цю ситуацію або замінити матраци ми не можемо, тобто стикаємось з цим по факту. І в цьому ліжку ти спиш два тижні – звісно, починаються проблеми зі спинами. Але не зважаючи на те, що тягне чи болить, спортсмен виходить на змагання і бореться за результат.
Щодо харчування – та ж історія. Є кращі чи гірші їдальні чи ресторани, але суті це не міняє. Є готельне меню – і все, це може бути навіть і фастфуд. Від приїзду чи відсутності спортсменів воно не змінюється. Якщо сьогодні в меню шніцель і картопля-фрі, то його й дають на обід. І ти будеш це їсти, хоча для спортсмена це далеко не найкращий варіант харчування. Або дають овочі-салати, з найдешевших продуктів, куплених в супермаркеті. Тобто, поїв огірок зі смаком трави, помідор зі смаком трави – без якогось задоволення, просто тому, що тобі, як спортсмену, потрібна клітчатка, потрібні ці свіжі овочі. Іноді взагалі бувають моменти, коли ти приходиш в цей ресторан – і розумієш, що не хочеш цього їсти. Просто сам організм кричить: не хочу! (Сміється) В Контіолахті в мене дійшло до того, що я просто дістала скороварку і готувала собі мюслі перед гонкою. Тому що розуміла: якщо зараз піду в їдальню і поїм там, то шлунок просто зведе і я взагалі не зможу бігти. Потім з Фінляндії в нас автобуси їхали в Україну, й довелось частину речей відправляти, і скороварку в тому числі.
Що стосується зборів в Україні, то тут ситуація ще гірша, тому що згідно з законодавством, суми, які держава може витратити на спортсмена за кордоном і в Україні, дуже відрізняються. Кардинально. І в Україні на ті кошти, що виділяються, нормально прохарчуватись важко. Коли ми чотири місяці тренувались в Сянках, то сміялись поміж собою, що досить цікаво розписане меню. Ми його жартома назвали «меню-неділька». Тобто, є тиждень – і там йде порядок приготування страв. Наступного тижня буде абсолютно ідентично. І коли ти протягом кількох тижнів знаходишся на цьому місці, то вже точно можеш сказати – якщо зранку така каша, то вечеря буде такою… І через певний час це вже настільки приїлося, що далі їсти було неможливо. А змінити і повпливати також не можемо, тому що сума на харчування – одна й та сама протягом усіх чотирьох місяців. Ні, якщо приїхати туди на один тиждень, або на один збір – все супер: смачно, класно, немає питань. Але коли це вже чотири збори… На четвертому я вже казала: дуже хочу додому, просто щоб нормально поїсти. Те саме було у Вуокатті, Контіолахті… Спортсмени реально ходять напівголодні протягом півтора-двох місяців. Не через те, що нам не дають. (Сміється) Просто через певний час ти вже не можеш того їсти. Тому, повернувшись додому, хочеться лише Домашнього ))
- А можливості якось готувати самостійно чи організувати альтернативне харчування не було?
- Раніше на вкатці – чи то в Шушені, чи у Вуокатті – ми завжди намагались знятись з ресторанного харчування і готувати самостійно. Але цього року у Вуокатті, наприклад, нам цього не дозволили зробити – не знаю, через карантин чи з інших причин. Ну нас взагалі з готелю майже не випускали, лише на тренування на стадіон. Я не можу сказати, що там було погане харчування. Але воно своєрідне, специфічне. Але що для фінів або скандинавів нормально – те для нас не зовсім підходить. Тому за можливості ми докуповуємо те, чим можна доповнити раціон: рибу, авокадо тощо... Але, знову ж-таки, не завжди можна потрапити в магазин – і через карантин, і через те, що бази, де ми живемо, часто знаходяться далеко від міста.
- Ти вже кілька разів сказала слово «карантин». Дійсно, крізь цей сезон червоною ниткою проходить коронавірус і пов’язані з цим обмеження. Вже звикли до постійних тестувань, додаткових запобіжних заходів?
- Так, звичка вже є. Виходячи з кімнати, маска вже просто прив’язана до тебе. Якщо вийшла без маски – відчуття, нібито забула одягнутись. (Сміється) Рукавички в їдальні – це вже також норма життя. Ми жартуємо – до кінця сезону перед входом в їдальню на нас скафандри одягатимуть. І, звісно, будь-яка «вилазка» з готелю – лише маски, рукавички, дезінфектори... Це все вже на підсвідомому рівні.
А взагалі, щодо карантину найскладніше те, що не вистачає соціуму. Звісно, протягом багатьох років ми звикли до графіку, коли в зимові місяці в нас сезон і ми повністю в роботі, в змаганнях. І коли навесні повертаєшся додому, намагаєшся хоч якось «пожити». (Сміється) Розвіятись, відвідати рідних, друзів, концерти, театри.. Та просто погуляти чи навіть поподорожувати. На цю частку активного життя в нас є кінець березня і квітень. Минулої весни через карантин, звісно, ніхто нікуди не ходив, потім в травні з квартири почали активно тренуватись, і далі знов пішов повноцінний сезон в режимі «готель-траса-база». І зараз вже більше року в такому замкненому просторі – це дуже складно. Не вистачає людей, не вистачає спілкування, не вистачає життя.
- А як щодо тестів? Як організований цей процес? Наскільки це часто, швидко, зручно?
- В принципі, до цього часу робили все чітко і швидко. Для команди призначається час, 15-20 хвилин, за який всі члени команди встигають здати тест. Вся інформація вноситься в комп’ютер, і кожні 4-5 днів процедура повторюється. Тобто, під час двох спарених етапів на одному місці виходить три рази. Перед переїздом в іншу країну обов’язково має бути свіжий тест. Постійно ситуація тримається на контролі, щоби не було розповсюдження, і щоб тут нас не «накрило» пандемією.
- Тим не менш, проблеми виникають. Наприклад, в збірній Словенії вже кілька випадків коронавірусу. Ця ситуація обговорюється? Як діяти в таких умовах?
- Те, що стосується нас – дезінфекція, маски, обережне поводження, мінімум, або краще – жодних контактів з іншими командами… Приміром, в Обрхофі ми жили в одному готелі з іншими командами. І якщо в ліфті їдуть спортсмени однієї команди, то біатлоністи з іншої туди вже не заходять. Це вже виходить само собою. Всі прийняли ці правила гри.
- Давай ще трішки продовжимо медичну тему. Багато говориться про недоліки нашої команди з точки зору методик відновлення, брак якісного інвентаря, тих самих матеріалів змащення… Пропоную пройтись по цих темах. Перше – відновлення. В чому це відображається? Чого не вистачає нам, з того, що є у німців, норвежців, французів?..
- Звісно, я достеменно не знаю, що є в інших командах – я там не була, з лікарями не спілкувалась. Але те, що в нас медицина, зокрема спортивна, давно застаріла, ні для кого не секрет. Є якісь стандартні методики відновлення – цього вже, на жаль, не вистачає. Світ розвивається, технології йдуть вперед, лабораторії працюють на повну потужність… І весь цей механізм направлений на те, щоб віднайти способи, які б дозволили спортсмену витримувати більші навантаження. Ми ж дійсно просто відстаємо. Таке враження, що світ зробив крок у 21-те століття, а ми лишились в 19-му і намагаємось боротись з найсильнішими – це вже не реально.
- А як загалом щодо медичного забезпечення?
- Скажу так: наші лікарі, які працюють з командою, дійсно витягують максимум з тих можливостей, що в них є. Але на сьогоднішній день цих можливостей дуже мало. І якщо в світі на покращення результатів працюють цілі інститути та лабораторії, то можна лише уявити, до якого рівня технологій вони доходять. В нас, на жаль, цього немає.
Та ж сама історія стосовно спеціалістів з реабілітації та травматології. В нас чудові хлопці-масажисти, які працюють з командою і повністю виконують роботу, до якої ми не маємо жодних претензій. Але… Є травми, з якими спортивний масажист об’єктивно не може впоратись. Тут потрібен вузькоспеціалізований травматолог. І, знову ж-таки, щоб його оплатити, потрібні набагато більші кошти, ніж зарплати наших хлопців. Та ж сама Норвегія таку людину возить, і будь-яка травма чи проблема вирішується на місці. У нас ми пам’ятаємо, скільки гонок пропускав Діма Підручний через проблеми зі спиною, у Джими проблеми з ногою, в мене – з плечем…
Професійний спортсмен працює до максимального виснаження. Відповідно, досить поширені проблеми зі зв’язками, м’язами – надриви, забої… Якщо такі проблеми вчасно не ліквідовувати, надалі це переростає в більш складні травми. Хоча я точно знаю, що в Україні є чудові спеціалісти, до яких я регулярно звертаюсь, повертаючись додому. Але зараз протягом півроку, коли йдуть максимальні навантаження і коли вони мені найбільше потрібні, в мене доступу до цих людей немає. Тому що з одного боку, я не можу повернутись в Україну, з іншого – не маю фінансових можливостей, аби забезпечити їх приїзд сюди.
- В сучасному спорті все більшу роль відіграє психологічна підготовка. Раніше лунали думки, що в нас в команді психологи – самі тренери. Ти також раніше вже висловлювалась з цього приводу. З того часу думка щодо роботи з професійним психологом не змінилась?
- Якщо говорити про психологію, однозначно – найбільший вплив на спортсмена має тренер. Так само і навпаки – спортсмен впливає на тренера. Це – головна комунікація, зв’язок майже на рівні батька з дитиною. Щодо професійних психологів, я і раніше говорила – вони потрібні. Просто до недавнього часу я не бачила такого психолога, який би міг допомогти нам, спортсменам. Але останнім часом в моє життя потрапили кілька людей, стосовно яких я можу сказати – так, вони могли б внести позитив в результати наших спортсменів. Особливо що стосується молодих, які ще тільки розвиваються, як професіонали. І дійсно – є такі спортсмени, яких ми умовно називаємо «чемпіонами світу по тренуваннях», але у яких під час відповідальних стартів все рушиться, нічого не виходить. І якби з ними попрацював спеціаліст, я думаю, цю ситуацію можна було б змінити.
- А з тими людьми, про яких ти говориш, ти вже спілкувалась фахово, чи просто познайомилась?
- З кимось познайомилась, з кимось спілкувалась… Але мене вже порівнювати, коли за спиною 20 років активної кар’єри, мабуть, не варто. (Сміється) Я сама вже можу бути психологом для наших молодих спортсменів. Чому мені й важко було знайти спеціаліста, який би розповів щось нове. На сьогоднішній день такі люди є, до яких я за потреби можу звернутись.
- Ну а ти з висоти свого досвіду, авторитету, не намагалась поділитись цією інформацією чи з іншими спортсменами, чи з тренерами або керівництвом федерації? Можливо, ці спеціалісти могли б допомогти й іншим…
- По-перше, як я сказала, ці люди в моєму житті з’явились нещодавно. А зважаючи на умови, в яких ми працюємо – карантину, обрізання фінансування, потім повернення коштів і так далі, зараз питання психології не на першому плані. Цього сезону головна проблема – фізичний стан. Коли все в порядку з фізичною підготовкою, тоді можна ще додати психологічну – і виходити на високі результати. А коли в нас є брак основи, жоден психолог мало допоможе.
- Інвентар. Тобі ніколи не доводилось, принаймні на тренуваннях, «спробувати» лижі когось з спортсменок топ-збірних?
- Ні, такого досвіду в мене не було. Одного разу я пробувала лижі іншого виробника – просто спробувати їх у роботі, але це був не топовий спортсмен і не змагальний режим.
- Наскільки якість саме лиж, без урахування змащення, може впливати на результат?
- За рахунок лиж можна виграти або програти до двох хвилин.
- На дистанції спринту?
- Так. Ну, звісно, це максимальні розбіжності, між найкращими лижами і найгіршими. Ну а в наших реаліях – 20-30 секунд елементарно.
- Фактично, після виграшу в Сочі, або навіть раніше, після успіхів на чемпіонатах світу, ви увійшли в пул топ-спортсменів. І виробники мали б бути зацікавлені, щоби ви змагались саме на їх якісному інвентарі. Це так і було? І наскільки зараз наша команда забезпечена саме якісними лижами?
- Тоді було так. Лижі в нас дійсно були на хорошому рівні. Навіть коли я повернулась після річної перерви, в мене був хороший матеріал. І результати були хороші. Але потрібно розуміти й інше. Якщо, приміром, фабрика FISCHER знаходиться в Австрії, то, звісно, найкращим інвентарем в першу чергу будуть забезпечуватись австрійські та німецькі спортсмени. Звичайно, я не можу сказати, що до нас доходять «дрова». Але до тих країн, які десь в третьому десятку заліку, дійсно доходить другий-третій сорт лиж. Тому що все рівно є певний топ кращих лиж, кращих структур.
Та і власне якість лиж – не основний компонент. Тому що на фабричне виробництво лиж потім накладаються структури. Кожна структура максимально підходить під певну погоду і певний стан снігового покриття. І також є спеціальні лабораторії, де ці структури накладаються на пластик. Ми володіємо ручними технологіями накатки структур, і я впевнена, що наші хлопці-сервісмени – справжні майстри в цьому компоненті. Але ручна – вона швидко сходить і… (після паузи) вони інші. У «великих» країн, які возять з собою спеціальні фури, є машини, що роблять потрібні структури. І коли вони бачать, що погода змінилась, чогось їм не вистачає – вони одразу прогнали лижі по структурах – і максимально підготовлені до старту саме в таку погоду. Тут же в них є не чотири хлопці, як у нас, а набагато більше людей, які проїжджають на тих лижах десятки кілометрів, і до старту спортсмена лижі повністю готові до «бою».
В нас команда велика, проте сервіс-бригада героїчно справляється, але для такої елітної роботи, яку мають топові країни, наших можливостей недостатньо: ні фінансових, ні технічних. Це все дуже великі кошти: лижі, структури, змащення – дороге задоволення. Ну і, наприклад, північні країни набагато більше часу мають доступ до снігу, ніж у нас, і в них хлопці працюють майже круглий рік, коли вони працюють з лижами: тестують, накатують, випробовують…
Незважаючи на все це, я можу сказати, що наші хлопці з сервіс-бригади, як і лікарі, витискають максимум з можливого. А може й навіть і більше. (Посміхається) Так, вболівальники іноді підмічають і критикують лижі, та й ми іноді жаліємось. Але ми прекрасно розуміємо, скільки сил і здоров’я наші хлопці вкладають в підготовку лиж. І якщо, приміром, гонка об 11-й годині, вони з п’ятої ранку вже на стадіоні і починають працювати. І кожен з них щодня проїжджає по 30-50 кілометрів, аби обрати кращу пару – без перепочинку чи навіть перерви на сніданок.
- Ну хоча б стволи, приклади, патрони в нас на найвищому, конкурентоспроможному рівні?
- (Сміється) Ну тут вони стандартні. Лише приклади кожен спортсмен підбирає під себе – купляє, щось вирізає, аби краще підлаштувати під себе. Кожен приклад – то своя історія. Гвинтівки нам відносно нещодавно оновили – вони в хорошому стані. І патрони також закуповують, які потрібні, й в необхідній кількості. Добре, що ми в жовтні встигли виїхати за кордон, відстріляти партії патронів, і зараз є можливість стріляти, як ми називаємо, «змагальними» патронами. Тут питань немає.
- Юрай Санітра під час етапу в Контіолахті говорив, що ви стріляли не тією партією патронів, яку відстрілювали.
- Так, відстріляні патрони залишились в Центральній Європі, і нам їх привезли лише у Хохфільцен. Тобто, перші два етапи Кубка світу ми пробігли не зі змагальними патронами.
- Наскільки це відчувалось, як проблема?
- Відчувалось. (Сміється) Тому що патрон є різний. Є той, що тримає вітер або не тримає. Той, що йде по каналу ствола або не йде. Є жорсткий і м’який. Спортсмену також треба звикнути, відчути політ цієї кулі. Це не є просто механічна робота, що ми прийшли на стрільбище, щолк-щолк, влучив чи змазав. Це насправді дуже велика робота, і відчуття патрону в нас дуже глибоке. І навіть коли ми просто переходимо з тренувального патрона на більш якісний – вже відчувається зміна. А потім нова зміна – при переході на змагальний. І навіть якщо ми візьмемо іншу партію, то відчуємо різницю в патроні. «Підміну» партії відчуємо з п’яти-десяти пострілів.
Чому роблять відстріл? Тому що розкид може бути 10 міліметрів, а може – 20. Ти стріляєш, бачиш, що має бути центр, а насправді це не «десятка», а «вісімка». Суто за рахунок того, що патрон не йде по стволу. Тому що в кожного ствола своя індивідуальна внутрішня нарізка.
Спілкувався Євген Тарасенко
Заключну частину інтерв’ю читайте завтра:
- гроші в біатлоні: де заробляє біатлоніст і на що витрачає кошти
- хто з дівчат української збірної здатен виграти Кубок світу
- чи є «дідівщина» в команді
- в якому віці краще дебютувати на Кубку світу
- що потрібно, аби біатлон в Україні розвивався
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Коментарі (Всього: 87)
|
[ 1, 2, 3 ]
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Оцінки в останній гонці
|
|
|
|
|
|
| Яка, на ваш погляд, має бути доля турніру прогнозистів в наступному сезоні? |
| |
|
Провести конкурс, як зазвичай
|
363
|
|
Провести конкурс, але зі значною кількістю вирахування найгірших гонок
|
|
125
|
|
Не проводити конкурс, оскільки не можливо створити рівні умови учасникам
|
|
36
|
| |
| проголосовать |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
