|
|
.gif)
|
|
|
2021-04-22 09:40 | Степан Кінаш: Я завжди ставлю максимальні цілі, інакше навіщо тренуватися і змагатися?
|
|
|
|
 Минулий сезон для українських юніорської та юнацької команд вийшов дуже невдалим. Більшість міжнародних змагань були скасовані через пандемію коронавіруса, а на єдиному головному старті, юніорському чемпіонаті світу, українці ні в одній з гонок не наблизилися до боротьби за медалі. У чоловічій частині турніру кращий особистий результат показав Степан Кінаш, який в гонці переслідування серед юнаків фінішував 15-м. Але ще більше уваги на себе 19-річний спортсмен звернув у березневій частини дорослого чемпіонату України, де в конкуренції з хлопцями з команд А і Б двічі фінішував в шістці кращих.
З Кінашем ми зустрілися в селі Геніївка Харківської області, де Степан живе з батьками і маленьким братом, і зараз відновлює сили перед новим сезоном, граючи у футбол і катаючись на велосипеді. У розмові, яка тривала більше години, було все: і цікава історія виникнення біатлону в житті спортсмена, і відверта розмова про невдачі... І - думки про майбутнє, де Кінаш розкрився як дуже амбітна людина. Хтось скаже - навіть занадто, але хіба не в цьому полягає спортивний характер? І, можливо, історія Степана стане мотивуючою для інших хлопців та дівчат, які тільки починають свій шлях в біатлоні, або тільки мріють про те, щоб пробігтися на лижах з гвинтівкою. Адже «праця винагороджується» - цю фразу Степан під час інтерв'ю сказав кілька разів.
Першу частину інтерв'ю читайте тут:
 Степан Кінаш: У якийсь момент подумав, що біатлон - це не моє
- Минулий сезон для всіх вийшов дуже зім'ятим. Чим він тобі запам'ятається насамперед?
- Мас-стартом на юніорському чемпіонаті України, коли мене дискваліфікували. Цей момент у мене до цих пір як скалка, тому що мені не дали звання майстра спорту України... Тут була справа не в медалі (Кінаш виграв гонку, але його результат був анульований після фінішу - прим. Є.Т.), тут справа в званні. У нас в районі майстрів з біатлону або лижних гонок, наскільки мені відомо, немає. Я, звичайно, ловлю себе на думці, що це не останні мої старти, і я все ж зможу виконати цей норматив. Але цей момент все одно чіпляє, тому що в наступному році знову буде жорстка підготовка, буде дуже багато роботи, та й в цьому році було зроблено чимало роботи, і тут ця дискваліфікація...
- Що ж все-таки тоді сталося?
- Не було таблички з вказівкою напрямку на фініш, на транзит, на стрільбище. Вона, можливо, і стояла, але набагато раніше. А ось між коридорами, де йде розподіл дистанції на стрільбище і на транзит, таблички не було. Мені тренер пояснив, що я повинен їхати через фініш-транзит, Романчичу суддя сказав те ж саме - через фініш-транзит. Після фінішу Влад підійшов до Сергія Анатолійовича Седнєва і почав пояснювати, що йому так сказав суддя, кого ж потрібно було тоді слухати, якщо не суддю... Але щось змінити, довести, вже не вийшло.
Так, я згоден: не можна їхати через фініш, тому що чіп-то система читає, але я це зрозумів пізно. Але кого, як не суддів і тренерів слухати, які говорять, як нам їхати?! Проблема в тому, що не було таблички. Навіть якщо сказали б мені їхати через фініш, але стояла табличка, я б зорієнтувався по ній. А так, я поїхав через фініш... і все, дискваліфікація.
- Після юніорського чемпіонату світу деякі «доброзичливці» пригадували тобі слова напередодні турніру, коли ти висловлював готовність боротися за медалі, але насправді результати були далекими від подіуму. Що це було: переоцінка своїх сил, чи спроба морально підбадьоритися перед стартом чемпіонату?
- Ні, я себе не переоцінював. До тих стартів я був максимально готовий. Коли ми приїхали з чемпіонату України на підготовку до чемпіонату світу, в цей період між стартами я себе так добре відчував, просто не передати словами. Якби старти були тоді... я можу тільки уявити, яким міг би бути результат. Я виходив на тренування і міг робити будь-яку роботу, з психологією все чудово, ідеальна форма, ідеальна стрільба - кілька днів я на тренуваннях не допускав жодного промаху... Інтерв'ю у мене брали як раз в цей період, і що відповісти? Що я не готовий, і мрію про хоча б про десяте місце? Я завжди ставлю максимальні цілі, інакше навіщо тренуватися і змагатися? Не вважаю за потрібне встановлювати якісь межі, краще ставити максимальну мету. Так, нехай, можливо, не доб'юся, щось не вийде, але ця мета залишиться приводом продовжувати працювати. Я не збираюся здавати позиції: якщо я цим займаюся, значить повинен бути кращим. Коли бігли на дорослому чемпіонаті України, хто б зі мною не біг поруч: чемпіон світу Діма Підручний або будь-який інший хлопець з основи, я все одно ставив перед собою мету - виграти. Так, підсвідомо я розумію, що вони досвідченіші, фізично сильніші, але я не ставлю перед собою мету програти! Виходячи на старт розумію, що буду боротися до кінця, на межі своїх можливостей, який би результат там не був. І так завжди, в будь-якому старті.
- У команді потім не «травили» за ті слова? )
- Трішки травили. Насправді, це якраз і дуже сильно вдарило, тому що я «нагодував обіцянками», показав свої «понти», а на ділі... нічого хорошого.
- Якщо досвідченим спортсменам психологічно важко впоратися з невдачами, то що вже говорити про тих, хто тільки починає великий шлях у спорті. Хто допомагав впоратися з емоціями, в якому стані ти був після цього чемпіонату світу?
- Мій кращий психолог - моя мама. (Посміхається) Якби не мама, я вже давно б зав'язав з біатлоном. Після чемпіонату світу я був дуже засмучений, не хотів їхати додому, бо моєю метою було привезти медаль, а повертатися було ні з чим... Роблячи аналіз після кожної гонки, я розумів, що якби добре відстрілявся в індивідуальній гонці, то був би дуже високо, якби в спринті краще пробіг, то в переслідуванні результат був би ще краще, я піднявся б ще вище. Тобто, я робив аналіз, який навряд чи робив звичайний уболівальник.
 Я зрозумів, чому так погано пробіг індивідуалку, треба було «пірнути» в себе і розібратися: що було за самопочуттям, що сталося на стрільбі, чому не вийшло те або інше. Потрібно було зробити дуже глибокий аналіз і зрозуміти, чому такий результат. На таких міжнародних стартах більшу роль в результаті грає саме психологія. Мені здається, що на дорослому чемпіонаті світу простіше, ніж на юнацькому. Тому що там спортсмени вже досвідчені, вони по-іншому мислять, розуміючи, що це черговий старт, а ми сприймаємо це зовсім інакше, серйозніше. Наприклад, побачивши норвежців, ми дивимося на них як... на ікону, адже вони найсильніші. Треба навчитися сприймати ці старти простіше, і, думаю, після цього буде кращий результат. У нас над психологією ніхто не працює, а це дуже важлива річ.
- Не працюють бо не пропонують, чи тому що не хочуть?
- Думаю, в цьому потрібно бути самостійно зацікавленим. Якщо ти цього не хочеш - ніхто з тобою не буде працювати. У нас навіть в національній команді немає психолога, що говорити про юнацьку збірну. Тобі самостійно потрібно знайти людину і з ним спілкуватися, розуміти в чому проблема, працювати над її вирішенням. Або ж самостійно працювати над собою, розвиватися, читати психологічну літературу, але це, як на мене, важче. Потрібен психолог, адже він вже навчений, він краще знає і розуміє людину. Але це дуже важлива річ в підготовці спортсмена до змагань. Взяти мою обіцянку... у мене не вийшло, мені важко вибратися з цієї психологічної ями, і я можу загубити себе на цьому етапі через одну обіцянку, але треба розуміти, що на цьому кар'єра не закачується.
- Як ти ставишся до реакції вболівальників? Чи читаєш ти їх коментарі?
- Інколи так. В цьому році Настя Меркушина виклала в Facebook скрін, де їй писали різну гидоту... Дуже неприємно, люди дуже жорстко повелися в тій ситуації. Вони не розуміють наскільки важка праця спортсмена, скільки сил ми віддаємо для результату. Зрозуміло, що у людей є своя думка, але навіщо так жорстко засуджувати іншу? Мені здається, це - зворотний бік популярності біатлону, тому що якби його не показували по телевізору, ніхто б не знав про результати, і вони б цього не писали. Але біатлон з кожним роком стає все популярнішим, і людям, які його дивляться, потрібно розуміти, що різні ситуації бувають, і з розумінням ставитися до всього.
У цьому році на мене звалилася критика після юніорського чемпіонату світу, коли я погано виступив. Люди почали писати, що я обіцяв виграти весь чемпіонат, а в результаті нічого не добився. І як мені на це реагувати? Чи потрібно щось пояснювати? Я повинен бути чесний тільки перед собою, я повинен зрозуміти для себе, що не так. Нерозумно звертати увагу на такі речі, потрібно просто йти до своєї мети і це розуміти.
- З нового сезону ти переходиш в юніорську категорію, і змагатися там буде ще складніше)
- Я про це не думаю. Я думаю про те, що потрібно зробити хорошу підготовку: якщо буде хороша підготовка - буде результат. Потрібно бути перед собою чесним: виходиш на тренування - відпрацюй повністю. Тоді і буде результат. Якщо в цьому сезоні щось не вийшло - не переживати, адже праця винагородиться. Можливо, не зараз, але обов'язково потім прийде результат.
- Який орієнтир ставиш для себе в наступному сезоні?
- Я б хотів поїхати на Олімпійські ігри.
- До Пекіна?
- Так. Можливо, це і нерозумно, але це - мрія, максимальна мета, якщо можна так сказати. Я це сказав керівництву, своїм тренерам, але вони на це реагують не дуже добре. Тому що якщо в цьому віці я зроблю сильний стрибок в результатах, то це може дуже негативно позначитися в майбутньому. І це може бути ударом для подальшої кар'єри, яка, сподіваюся, буде тривалою. Мій тренер каже, що потрібно йти по сходинках, не стрибати вище голови.
Якщо говорити про інші орієнтири, то хочу поїхати на юніорські старти, на юніорський чемпіонат світу, виконати звання майстра спорту, показати хороший результат на дорослому чемпіонаті України. Які б це змагання не були - я просто хочу показувати хороший результат. А велика мрія у мене є - стати Олімпійським чемпіоном. (Посміхається) А як я до цього прийду - буде видно. Але докладу всіх зусиль, щоб рухатися в цьому напрямку.
- А є вже бажання спробувати свої сили на дорослому міжнародному рівні, наприклад, на Кубку IBU?
- Звичайно, хотілося б. Якщо я зможу потрапити на дорослий IBU, то для початку основна мета буде - не виграти цю гонку, а виступити краще, ніж інші наші хлопці, хто вже бігає на таких стартах не перший рік, і закріпитися в цій команді. А потім вже намагатися потрапити в основну збірну. А там подивимося, як буде надалі.
- Морально готовий до того, що в перших стартах на такому рівні програші можуть бути дуже значними?
- Я про це не думаю, принаймні, поки що. Навіть якщо і програю в перший день дві хвилини, то на наступний день буду робити все, щоб мінімізувати це відставання (Посміхається). Якщо я і програю багато часу, то це мене не поламає. Це сходинка на шляху вперед, я буду усвідомлювати те, що мені є до чого прагнути.
- Ти вже знаєш, в якій команді будеш готуватися до наступного сезону?
- Поки ні.
- Якби тобі зараз запропонували вибір: готуватися до нового сезону разом з особистим тренером у юніорській збірній або без особистого тренера - в команді Б, що б ти вибрав?
- (Задумався) Напевно, в команді Б, адже там хороший тренер - Микола Миколайович Зоц, я йому довіряю. У них будуть кращі умови для підготовки, швидше за все, вони будуть виїжджати на збори за кордон, проводити гірську підготовку. Відповідно, там у мене буде більше перспектив.
- Ти зараз в досить «небезпечному» для спортсмена віці, коли в житті дуже багато спокус, і підсвідомо хочеться «надолужити» за ті роки, які вже віддав спорту. Наскільки біатлон для тебе - серйозно?
- Для мене біатлон став серйозним ще в дев'ятому класі. Я так загартований якщо я кудись йду - то йду до кінця. Звичайно, можуть бути різні життєві обставини, різні моменти, може всяке трапитися, але якщо я прийшов сюди - йду до кінця. Я хочу стати Олімпійським чемпіоном. Зрозуміло, усвідомлюю, що через рік я ним не стану, і мені потрібен час для цього. Я не знаю скільки часу мені знадобиться для того, щоб втілити цю мету в реальність - потрібно набратися терпіння і праця буде винагороджена.
- Степан, спасибі тобі за таку відверту розмову! Нехай твій шлях в біатлоні буде впевненим і тільки у напрямку вгору!
- Дякую! Я також хочу подякувати всім хто мене підтримує, всім передати привіт. Хочу відзначити Штефана Віталія Олексійовича який неодноразово допомагав мені фінансово. Також - мого найпершого тренера з легкої атлетики Слюсаря Олексія Яковича. І за велику допомогу і внесок в розвиток моєї кар'єри голові нашої сільради Юрію Вікторовичу Русіну.
Спілкувався Євген Тарасенко
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Коментарі (Всього: 8)
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Оцінки в останній гонці
|
|
|
|
|
|
| Яка, на ваш погляд, має бути доля турніру прогнозистів в наступному сезоні? |
| |
|
Провести конкурс, як зазвичай
|
355
|
|
Провести конкурс, але зі значною кількістю вирахування найгірших гонок
|
|
120
|
|
Не проводити конкурс, оскільки не можливо створити рівні умови учасникам
|
|
36
|
| |
| проголосовать |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
