|
|
.gif)
|
|
|
2019-09-30 19:24 | Яна Бондар: Я вже прийняла рішення про пропуск цього сезону
|
|
|
|
 В середині вересня Влад Омельянченко зганяв в гості до Яни Бондар в Білу Церкву. Біатлоністка з радістю його прийняла і розповіла багато цікавих речей про кар'єру, особисте життя і проведення часу поза спортом. Слідом за Ірою Варвинець і Марічкою Кручовою вона також заінтригувала вболівальників, взявши паузу в професійному спорті. Яна Бондар відверто розповіла про це рішення, життя в Білій Церкві і спілкування із журналістами.
В кінці квітня в Чернігові відбулася зустріч біатлоністів збірної України з вболівальниками, яка стала вже традиційною. Саме там мені чомусь дико захотілося підійти до Яни Бондар і висловити своє невдоволення її бажанням всіляко уникати будь-якої медійності, менше давати коментарів і взагалі, обмежити своє спілкування із засобами масової інформації. Заодно і поцікавився, що ж її так відштовхує в представниках медіа. Яке ж було моє здивування, коли після цього я запропонував їй записати інтерв'ю, і вона з легкістю погодилася, сказавши: «Просто напиши або подзвони мені якось і тоді точно домовимося, це я тобі обіцяю». Ці слова я запам'ятав, але вирішив відкласти їх в голові трохи на потім, адже в той час вир проблем у вигляді трикутника університет-диплом-робота затягував мене з головою без єдиного шансу на подібні задоволення на кшталт інтерв'ю. Вже в перших числах вересня я якось згадав про це і тут же зателефонував Яні. Ми з нею швидко домовилися, і через тиждень я вже їхав до неї в гості до Білої Церкви. Вона, як і обіцяла, зустріла мене на машині і вже по дорозі в одну з кав'ярень ми почали наш діалог:
- Ти давно за кермом?
- А що таке, з жінкою за кермом страшно? (Сміється) Так, я давно за кермом і досвіду у мене вистачає.
- Слухай, ну я прямо дуже здивований твоєю згодою на інтерв'ю, думав, ти всіляко будеш відмовлятися.
- Чесно кажучи, я не хотіла погоджуватися, взагалі не люблю давати інтерв'ю. Але я ж пообіцяла, правильно? Хто ж мене за язика тягнув (сміється)
- Та ну тебе, все кайфово пройде. Я ж сподіваюся, ти читала мої роботи, тому знаєш приблизну різноманітність тем для розмови.
- Ні-і, взагалі не читала нічого, і я рідкісний гість на сайті, тому наше інтерв'ю в якійсь мірі для мене буде сюрпризом.
На той час нам вже довелося трохи покружляти по Білій Церкві, адже саме в той день був День міста, і частину вулиць перекрили. Через 10-15 хвилин ми все ж змогли знайти зручну місцину в одному із закладів і приступили вже до інтерв'ю:
- Яна, де ти пропадала, чим займалася?
- Я весь час була вдома, в своєму рідному місті - в Білій Церкві. Тут, власне, я на самопідготовці.
- Чому так? Чому ти не в командній обоймі?
- Це рішення, яке було прийнято обопільно як з тренерами команди, так і з керівництвом федерації, для того, щоб взяти невелику перерву і піти на вже згадану самопідготовку. За рік я хочу як слід відновитися і більше часу приділити особистому життю. Ну, а потім з новими силами в бій. Розумієш, я, як і будь-яка жінка, дуже хочу сім'ю. Зараз постало питання про її поповнення. Але для професійних спортсменок це не дуже просто. Для початку потрібно підготувати свій організм.
- Ага, і ти вирішила робити це саме зараз?
- Ну, а чому ні? Час до Олімпіади ще є, до того ж зараз колектив в нашій жіночій збірній зібрався досить сильний, і моє тимчасове випадання з обойми не сильно вдарить по команді. Як на мене, зараз ось взагалі все ідеально зійшлося: мій вік, бажання і достатня кількість часу до Олімпійських ігор.
- Слухай, ось ти живеш в Білій Церкві, де ми, власне, і знаходимося. Наскільки тобі взагалі комфортно тут як в плані побутового життя, так і тренувань?
- Що стосується біатлонних тренувань, то тут для цього інфраструктури взагалі немає. Лижна секція, в яку я ходила ще дитиною - зараз в аварійному стані, і діти змушені кататися просто по автомобільній дорозі на ролерах. Жити мені тут комфортно. Я виросла в цьому місті, у мене тут майже вся рідня і багато знайомих.
- Тобто ти зараз на лижоролерах не тренуєшся і з гвинтівки не стріляєш?
- Ні-і.
- Коли останній раз в руках тримала гвинтівку?
- Хм .. це було на останньому етапі Кубку світу в Холменколлені в минулому сезоні. Дати точні не назву, але це було в кінці березня.
- А це взагалі нормально, що ти вже півроку елементарно не проводила стрілецької роботи?
- Звичайно ж ні.
- Я трохи не зрозумію, а в чому проблема, що ти не можеш взяти гвинтівку і тренуватися?
- По-перше, потрібна сама гвинтівка, яка зараз стоїть в тирі в Києві під замком. Її не видають без певного дозволу. Для цього я повинна знаходитися на зборі, і тільки тренер має право її брати і перевозити по Україні. Тобто, я не можу її взяти додому і у себе на городі стріляти по горобцях. Це заборонено, та й взагалі з таким краще не жартувати.
 - Я ось зараз подумав, що це ти півроку гвинтівку в руках не тримала, а тепер в Чернігові без будь-якої підготовки одразу будеш пристрілюватись, по суті, в самих перегонах?
- Ну да, а що, думаєш, гірше буде? (Сміється) Я сумніваюся.
- Окей, а чому на ролерах не їздиш? Це ж цілком законно і доступно.
- У Білій Церкві особливо немає місць для спокійної їзди на лижоролерах, хіба що ось в центрі, і то навряд чи. А так, де мені кататися? На автомобільній дорозі за містом? Ні, я не хочу так ризикувати.
- Я ось готувався до нашої зустрічі і зауважив, що якщо навіть гарненько копнути в інтернеті, то твої інтерв'ю можна перерахувати мало не на пальцях однієї руки. В чому причина?
- Так, є таке... Не знаю, може просто не цікаво брати у мене інтерв'ю (сміється).
- Не цікаво брати у тебе інтерв'ю або може ти не хочеш їх давати?
- Я один раз тільки відмовилася від спілкування з журналістом, але це було десь років зо три тому, там тоді була не дуже приємна ситуація, не хотіла б її згадувати зайвий раз. А взагалі до мене не так часто підходять з проханням про коментарі.
- Я з тобою на етапах перетинався досить рідко, але все ж. Пам'ятаю, що пару раз було таке, коли ти проходила повз мікст-зони, я тобі мало не кричав вже в слід, але ти наче нічого не чула і не бачила.
- Так? Ой, це я напевно спеціально так морозилася (сміється).
- Ну, серйозно, ти іноді як трохи загублена після гонки, тобі що кричи, що не кричи. Мене ось цікавило, в чому причина такої поведінки? Що не так?
- Знаєш, є люди, яким подобається публічність, різні коментарі та інтерв'ю, але мені взагалі не до душі потім заходити і читати різні відповіді під постом з моїми словами, коли пишуть, мовляв, навчися бігати, краще б ти вчилася стріляти, ніж давати інтерв'ю, і все в цьому дусі.
- Судячи з цієї логіки, то краще взагалі не спілкуватися з журналістами?
- Ні, ну ось так, раз на рік, можна (сміється).
- Вперше за багато років ти проводиш підготовку поза командою. Наскільки тобі незвично?
- Трохи незвично, але вдома у вільний час завжди себе намагаюся чимось зайняти і більше уваги приділяти саморозвитку. У мене до цього 15 років був перед очима і в голові один лише спорт, а зараз хочу спробувати поєднати побутове життя і спортивне, відкрити для себе нові горизонти. Незважаючи на це, я стабільно підтримую зв'язок із тренерами і командою, роблю певні навантаження. Не такі, як дівчата на зборах, але все ж. Звичайно, сумую за тією атмосферою, до якої вже звикла. Я стежу за збірною, намагаюся не пропускати її гонки. Це ж моє, і я від цього ні за що не відмовлюся. Але ось дивитися набагато важче, ніж бігти самому. Коли сидиш біля монітору, то переживаєш в рази більше. Можу сказати, що все одно відчуваю себе частиною команди, адже стабільно спілкуюся з дівчатами і підтримую з ними зв'язок. По суті, для мене це друга сім'я, і я без них не можу.
- Ти перебралася в біатлон з лижних гонок. Пам'ятаєш момент, коли приймала рішення перейти з одного виду спорту в інший?
- Так, звичайно. Біатлон мене вабив з самого дитинства, але мій тренер з лижних гонок говорив, що ніхто не хоче мене забирати в цей вид спорту, нібито я там нікому нецікава. Я завжди хотіла перейти, і з часом це вийшло. Біатлон набагато цікавіше і емоційніше лижних гонок.
- Шкодувала колись про те, що перейшла в біатлон?
- Ні-і. Я шкодувала тільки про те, що зробила це пізно. Мені вже, здається, був 21 рік.
- У перший же сезон в біатлоні ти вже відривалася на відкритому Кубку Австрії в Обертілліах. Невже адаптація до нового виду спорту тоді пройшла так швидко?
- Я прекрасно пам'ятаю ті моменти, і, повір, тоді виходити на старт і бігти було дуже важко. Звичайно, в моральному плані було легше через те, що тебе ще тут ніхто толком не знає і нічого особливого від тебе не чекає.
- Але все ж, вже тоді біатлонні функціонери були дуже щедрі на компліменти, кажучи про тебе, і довгі роки покладали на Яну Бондар великі надії. Все це в моральному плані тиснуло на тебе?
- Я саме тому й намагаюся не читати коментарі і різні інтерв'ю, адже це дуже тисне. Не важливо, це текст про те, що тебе хвалять або критикують. Все це зводиться до одного - ти хочеш всім щось довести, а доброго з цього не виходить практично ніколи. Всі подібні слова в мою сторону викликають якесь почуття обов'язку, з яким дуже важко що-небудь робити.
- Ти не думала якось перебороти це в собі? Просто забити на все і не приймати так близько до серця?
- Ось, чесно, я сама по собі дуже відповідальна людина. Серйозно, так є і нічого з цим не поробиш. Є в біатлоні люди, які до своєї професії ставляться набагато простіше, можуть собі чогось зайвого дозволити, але ось де потрібна удача їм - то вона тут як тут. Ось так ось виходить.
 - На чемпіонаті України в 2011 році ти сказав наступну фразу: «Я ще не зовсім звикла бігати з гвинтівкою, підготовка важка і робота зовсім інша, як і техніка». Як зараз із цим справи? Пам'ятаю, коли Андрій Прокунін тільки прийшов в збірну, він говорив, що у деяких дівчат є проблеми з технікою ходу.
- З технікою були деякі нюанси, але це, знаєш, перетворюється з часом в свого роду почерк спортсмена. Щось на зразок того, як тягне ногу Домрачева, або пересування Ханевольда. Це той випадок, коли ти не допускаєш грубих помилок, які заважають тобі по ходу дистанції, а просто вносиш щось своє в техніку. Звичайно, я могла від цього позбавлятися свого часу, але тренери не намагалися зі мною боротися, адже не бачили в цьому серйозних проблем.
- Тоді ж ти сказала: «Мені дуже подобається біатлон, я дуже хочу навчитися стріляти і намагаюся це робити. На тренуваннях ніби все виходить, а на змаганнях не дуже». Що змінилося за ці роки?
- Нічого (сміється). На тренуваннях все добре, а ось на змаганнях не дуже.
- Після цих слів ти бігла останній етап естафети на юніорському чемпіонаті світу в Контіолахті, і тоді буквально вигризла бронзу для української команди. Якби зараз запропонували бігти 4-м номером в естафетній гонці, ти б погодилася?
- Звичайно б погодилася. У мене ось було таке ж зовсім недавно в Канаді на етапі Кубку світу. Я тоді приїхала на тренування, зробила все за планом і вже зібралася, сіла в машину їхати назад в готель, як раптом прибігає Юлія Джима і каже: «Ти біжиш 4-й етап естафети сьогодні. Ми всі твої речі з номера привезли, тому що не знали, що саме тобі потрібно, так що ось, вибирай». Прикинь, я дізналася про це, коли вже почалася пристрілка перед гонкою. Руки трусилися, ноги трусилися. Я тоді ще нереально хотіла їсти, тому як після тренування, а у мене ще і 4-й етап. Мене трусило, колотило, мороз там взагалі -20, вітер жахливий дув, коротше, моя улюблена погода (сміється), а ще й голодна, як не знаю хто. Ух, за цю естафету, звичайно, я пережила Крим, Рим і мідні труби. Тоді заїхала на штрафне коло, та... доїхала все ж. Але вітер там реально дуже сильний був, багато на штраф заїжджали.
- Ми вже згадали про Андрія Прокуніна, і я якось з ним розмовляв про тебе. Він розповідав, що знайшов якісь вади в твоїй техніці стрільби. Як тобі взагалі працювалося з ним, і чи вдалося йому якось тобі допомогти з роботою на рубежі?
- Мені з ним було реально комфортно працювати. Я бачила, що ця людина дуже зацікавлена в командному результаті. Не можу сказати, що він багато мені уваги приділяв, але за всіма стежив приблизно однаково. Він намагався щось робити, але, зрозуміло, що за всіма не встигнеш. Як на мене, то будь-якому тренерові потрібно давати трохи більше часу, ніж один рік. Що стосується його допомоги зі стрільби, то він досить пізно мені підказав. Це було вже в Канаді, в якийсь вечір він зайшов в номер і сказав, мовляв, потрібно поговорити. Розповів мені про різні нюанси моєї стрільби. Ось так дивишся, начебто зовсім дріб'язкові нюанси, але тільки ти їх забираєш і одразу по-іншому гвинтівку відчуваєш. Але якось пізно він це підказав. Не знаю, може він просто спочатку цього не помічав.
- Так, ось ти кажеш, що він дав тобі розумну пораду. Твоє четверте місце в спринті в Мартелл-валь-Мартелло - результат цієї підказки? Ти тоді нею скористалася?
- Виходить, що так.
- А в чому конкретно була твоя проблема? Що підказав Прокунін?
- У положенні голови на щоку. Тобто, стоячи я сильно йшла від діоптра і гвинтівка висіла, по суті. Це елементарщина, якої ще дітей вчать, а я такий момент упустила спочатку. Потрібно було щільніше-о-пліч притискати гвинтівку і правильно класти голову.
- Питання про твою стрільбу хвилювало мало не всіх біатлонних вболівальників в Україні. Що з нею не так, і чи була проблема тільки в тому, про що тобі говорив Андрій Вікторович?
- Насправді у мене маса проблем зі стрільбою. Я сильно смикаю спусковий гачок, а з ним потрібно плавно працювати, як на стрільбі лежачи, так і на стійці. Потрібно контролювати його, але не на підсвідомому рівні. Тому що, коли приїжджаю на рубіж і думками вся на гачку, плавно його спускаю, то пропускаю якийсь момент в прицілюванні. От не можу я налаштувати цю роботу всіх компонентів в унісон - це найбільша проблема. У стійці мені ще не вистачало стійкості. Коли я ставала при своїй старій ізготовці, то мене сильно хитало. Навіть коли ціль вже чітко в мушці, але ти різко натиснеш на гачок, то відсотків 80, що це буде мах. А коли тебе ще хитає, то про плавність говорити дуже важко. І ось якось сама себе привчила до цього смикання на рубежі, і відучитися складно. Тільки здається, що стрільба - це 5 мішеней і 20 секунд, а для спортсмена один рубіж, як пів гонки. Ти там мало не народжуєш кожен постріл. Так ось, Прокунін знайшов таке положення, яке добре підходило під всю мою фізіологію і дуже додало мені стійкості.
- Я чув, що ти після цього сезону взагалі можеш завершити кар'єру. Наскільки ця інформація відповідає дійсності, і чи готова ти до такого кроку?
- Ні, я не готова розлучатися зі спортом. Скільки сил я віддала біатлону, і ось все просто так завершити? У мене всі лижі в ідеальному стані зачохлені, гвинтівочка стоїть і чекає мене. Не можна бути в чомусь впевненим на всі 100 відсотків, але можу сказати, що дуже хочу повернутися ще у великій біатлон.
- Валерій Лєсников говорив, що у тебе є час до вересня побути на самопідготовці, але потім потрібно буде вже приймати рішення про те, щоб далі готуватися до сезону разом з командою.
- Так, але я вже прийняла рішення про пропуск цього сезону.
- Я так розумію, курс на Пекін-2022 у тебе ще є, правда?
- Так, але ти ж розумієш, що поки це тільки в планах.
- Більшу частину цього року ти провела не на зборах і змаганнях, а вдома. Це кайф для тебе зараз, або стрес через відсутність того самого шаленого ритму професійного спортсмена?
- А ось ти запитай у будь-якого професійного спортсмена, чи є у нього вільний час, коли він приїжджає додому? У нас кажуть, що коли повертаємося на збір, то хоч можна відіспатися і відпочити. Щоразу справ по горло, і далеко не всі встигаєш зробити.
- Я згоден, але ж ти вдома вже півроку.
- Так, у мене тепер трохи краще справи йдуть з вільним часом. За півроку я закрила безліч питань, але розслабитися собі не даю. Так, я вже почала отримувати кайф від перебування вдома, але все одно намагаюся розпорошувати свій час на саморозвиток в різних сферах життя.
- У тебе тепер трохи більше вільного часу, ніж зазвичай. У будь-якому випадку ти натикаєшся на різні коментарі про себе. Як ти їх переварюєш?
- Слухай, ну кожна людина має право на свою точку зору. І навіть коли мене критикують, я добре це сприймаю. Коли пишуть позитивні відгуки, то вони навіть якось розслаблюють. А критика мотивує, тим більше вона найчастіше дуже правдива. Ось мені пишуть, мовляв, навчися бігати або навчися стріляти, ну так це ж так і є (сміється). Мені реально потрібно навчитися бігати і стріляти. Ну чого ображатися на правду? Хтось наважився і сказав так, як є.
- Ти ж досить симпатична дівчина. Чому ти не займаєшся толком своїми соціальними мережами?
- Прям, видно, що не займаюся?
- Ну, вкрай мляво. Це дуже погано, насправді.
- А що мені робити? Більше фото викладати? У мене немає такої кількості фотографій з повсякденного життя або з тренувань. Тут одразу напрошується питання, а кому це цікаво?
- Як кому? Людям, біатлонним вболівальникам.
- Яким? Наприклад? Моїм фанатам чи що? Фанати, ау, ви у мене є взагалі? (Сміється)
- От подивися, наприклад, на Instagram Діми Підручного. У нього там і всякі розіграші бібів, футболок з автографами. Він ділиться своїми літературними смаками, там з'являються якісь коментарі від людей. Ось тут йде пряма комунікація з вболівальниками і він безпосередньо може одержати від них фідбек на різноманітні теми, точно також, як і вони від Діми.
- Я згодна, але ти ж розумієш, що Instagram займає дуже багато часу в такому випадку.
- Так, але ж це тобі на руку зіграти може. Ти, так чи інакше, медійна людина. Ти - спортсменка збірної України. Є ж різні фірми і компанії, які виїжджають на рекламі своєї продукції через соціальні мережі спортсменів. Умовно, за пару постів в Instagram ти можеш отримати непоганий кеш і пару ящиків цього товару. Що в цьому поганого?
- Я прекрасно розумію про що ти, тут реально потрібен час, якого у мене поки немає. Навіть елементарно зробити нормальний пост треба куди більше часу, ніж 15-20 хвилин. До того ж, потрібно відповідне гарне фото, я ж не буду публікувати знімок, якому вже кілька місяців.
- Мені ще був завжди цікавий заробіток біатлоністів на етапах Кубку IBU. Скільки грошей ти могла зрубати за одну гонку?
- Максимум, що дають на Кубках IBU - це 3 тисячі євро за перше місце. Ну і тут також потрібно враховувати країну, і які податки в ній.
- Ось в спринті в Мартелло ти зайняла четверте місце, яка сума тобі тоді прилетіла?
- Щось близько тисячі євро приблизно.
- Так, а ось зараз тобі ж приходить зарплата від Міністерства? Контракт все одно ж залишається чинним, хоч ти і на самопідготовці?
- Так, я отримую зарплату від Міністерства. Але там, щоб бути в команді потрібно в особистій гонці на чемпіонаті України заїхати в топ-3 або ж потрапити на Кубку світу в топ-6, ну або на Кубку IBU в першу трійку. Ось коли ти виконуєш одну з цих умов, то з тобою на рік підписується контракт. У мене він діє до весни, але я також планую ще брати участь в зимовому чемпіонаті України.
- Давай, краще тоді поговоримо про любов. Я знаю, що ти дуже любиш дельфінів, розкажи, як так вийшло?
- Хто це тобі розповів? (сміється) Так, є таке. Дуже їх люблю. Ось з самого дитинства дуже собі хотіла дельфіна.
- Ти жила в Білій Церкві і хотіла дельфіна?
- Ну, ось хотілося мені свого дельфіна і все. Не знаю, з чим це пов'язано. Швидше за все, це було через пісні Наташі Корольової "Дельфін і Русалка". Мама її колись слухала, коли я була маленькою, то уявляла себе русалкою і мріяла про дельфіна. Я їх малювала собі всюди, але це більше як дитяча любов.
- А стрибки з парашутом, як я розумію, зовсім недавно поповнили список твоїх хобі?
- Це дуже давнє бажання, я б сказала, що це одна з моїх мрій була. Я завжди цього боялася, а тут ось подумала, мовляв, так, я ж сезон буду пропускати, якщо раптом якась травма, то вже не так і страшно (сміється). От чесно, один раз стрибнула і так підсіла на це. Мені вже іноді сниться сам процес вільного падіння. Дуже класні відчуття. Коли ти стрибаєш, то саме падіння триває близько хвилини, але це вічність. Я коли перший раз стрибала, мені інструктор поставив запитання: «Ти знаєш скільки триватиме політ?». А я ж до цього вже вичитала все, що можна. Знала, що потрібно вирахувати там свою вагу, поділити її на швидкість і так далі. Я йому відповідаю: «Вільне падіння триватиме близько 55 секунд, потім розкриється парашут". На що він сказав: "Ні. Перший стрибок триватиме вічність". По правді кажучи, так і є. Коли ти стрибаєш другий-третій раз, ти робиш це для того, щоб реально кайфонути і відчути той самий момент розкриття парашуту. Це взагалі шикарно. А ось перший стрибок - суцільна невідомість. Всім раджу спробувати. Коли я приземлилася після свого першого разу, все пройшло добре, але до вечора я тоді не розмовляла. Не могла сказати ані слова. Коли летіла, то стільки всього кричала... Маса емоцій вилилася, віддала всю енергію там, після чого говорити взагалі не хотілося і не моглося.
- Чи не було страху, що парашут не розкриється?
- Звичайно, я боялася і думала про це. Від таких думок нереально позбутися.
- Де ще відпочивала цього літа, як проводила міжсезонку?
- Літала в Туреччину на відпочинок і їздила в Коблево на пару днів.
- Коблево краще буде?
- Ось, знаєш, є щось особливе у відпочинку в рідній країні. Мені реально тут більше сподобалося. Коли хтось ходить по пляжу і продає ці креветки або пахлаву, а ти собі думаєш: "Так, купити чи ні? Пощастить на цей раз або не дуже?"(сміється) Мені до душі відпочинок в Україні. Дуже шкода, що поки немає можливості поїхати в Крим, там нереальна краса. Що стосується Туреччини, то море там чистіше, але тут все рідне.
- Прибухівала?
- Природно (сміється). Ну якщо серйозно, то максимум, що я можу випити - це вино. Міцні алкогольні напої мені взагалі не подобаються, не знаю чому. Ось шампанське і домашнє вино, яке тато робить - в пріоритеті.
- Взагалі, твоє особисте життя під сімома замками, так?
- Не прям так, щоб під сімома замками, але, знаєш, щастя любить тишу, і я намагаюся дотримуватися цього правила.
- Ти заміжня чи ні? Або ти, як Марічка Кручова, хочеш зробити все тихо і без шуму, коли навіть не вся біатлонна тусовочка знала, що у неї весілля.
- Ні-ні, офіційно я незаміжня. Так, всі знають, що у мене є друга половинка, але поки це все без обручок у нас. Що стосується Маші, то я за неї дуже рада, знаю, що у них все щиро і, сподіваюся, що у їх пари все буде складатися найкращим чином надалі. Це їх право, що вони так зробили, і вважаю, що це було абсолютно вірне рішення.
- Ти точно таке ж весілля хотіла б?
- Я, чесно кажучи, взагалі не хотіла б весілля.
- Та ну, всі ж дівчатка мріють про цей день.
- А я не всі (сміється).
- Цікаво, а що ще тобі не подобається з таких шаблонних жіночих штучок?
- Ну, я ще не дуже люблю всякі прикраси і ювелірку, не вважаю це чимось необхідним в житті.
- Ти ж зараз сидиш переді мною в сережках і золотому ланцюжку і кажеш, що не любиш прикраси?
- Слухай, у мене ж немає по кільцю на кожному пальці, у мене їх взагалі, як бачиш, зараз немає. По 15 сережок на вухах теж немає, а ці ще з дитинства у мене. Що стосується ланцюжка, то це мамин подарунок.
- Окей, Яна, назви мені три речі, які повинен зробити кожен біатлоніст.
- По-перше, це потрапити в клуб Zero, і зробити це бажано через чотири рубежі на 0 на чемпіонаті світу. По-друге, піти в похід в Антхольці в гори, і там на вершині в книжечці залишити свою позначку, що ти тут був. Я вже це зробила (сміється). І третє - в тому ж Антхольці спробувати морозиво Страчателла, воно там просто шикарне.
Бесіду вів Влад Oмельянченко
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Коментарі (Всього: 13)
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Оцінки в останній гонці
|
|
|
|
|
|
| Яка, на ваш погляд, має бути доля турніру прогнозистів в наступному сезоні? |
| |
|
Провести конкурс, як зазвичай
|
355
|
|
Провести конкурс, але зі значною кількістю вирахування найгірших гонок
|
|
121
|
|
Не проводити конкурс, оскільки не можливо створити рівні умови учасникам
|
|
36
|
| |
| проголосовать |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
