В українському біатлоні протягом останніх років дуже часто доводиться чути про зміну поколінь.
Причому дуже рідко ці слова стосуються чоловічої команди. Дійсно, Юрай Санітра зміг провести цей процес відносно спокійно – частково самостійно виховуючи молоду зміну, частково користуючись напрацюваннями колег. Команда майже безболісно пережила передчасне завершення кар’єри Сергія Семенова, і зараз не виглядатиме катастрофою, якщо вирішить завершити кар’єру Артем Прима чи навіть (!) Дмитро Підручний – хоча рівень підготовки і здібності капітана просто злочинно не використати протягом усього поточного олімпійського циклу.
В будь-якому випадку, «матеріал» для тренерської роботи є. Щоправда, Юрай прийшов не на пусте місце, і вже років шість-сім тому по юніорських змаганнях було видно, що на підході дуже якісне покоління, з якого можна «ліпити» команду: Дудченко, Цимбал, Лесюк, Труш, Мигда, Івко… Всі вони були на непоганому рахунку на юнацькому і юніорському рівні, і Санітра, безумовно, оцінював цей потенціал, коли давав згоду на роботу з командою, далекою від лідерських позицій у чоловічому світовому біатлоні.
Не всі з перелічених спортсменів дійшли до першої збірної, але тих, кого вдалось підготувати, цілком достатньо, аби спокійно перейти до наступного покоління: Мандзин, Кінаш, Грущак, Борковський, Чихарь… Тобто, у українському чоловічому біатлоні йдуть постійні хвилі досить непоганих хлопців, яких за умов планомірної роботи цілком можна виводити на добротний рівень. Та й будувати команду Юраю було легше, адже очікування від чоловіків у нас історично були не такими грандіозними, а навколо команди ніколи не спостерігалось істерії та особливих інтриг – винесемо за дужки випадок з Віталієм Кільчицьким.
Зовсім інша справа у жінок. Українські вболівальники, та й, чого гріха таїти, українські спортивні чиновники та біатлонні функціонери, виховані на успіхах «золотої олімпійської четвірки», а хто більш досвідчений – то й на попередньому «золотому поколінні» Зубрилової, Петрової, Цербе, Водоп’янової, Лемеш... Тому очікування від жінок в біатлоні у нас завжди завищені. І саме це не дозволяло по-справжньому перейти до зміни поколінь, навіть якщо усі дійові особи цілковито розуміли нагальність цього процесу.
Адже зміна поколінь – це насправді кадрова революція. Але, зізнайтесь, хто був готовий від результатів у топ-30 сестер Семеренко та Олени Білосюк одразу перейти на 80-ті позиції «нового покоління» протягом двох-трьох повних сезонів? Вболівальники були не готові – і це видно по реакції на результати поточного сезону. Функціонери були не готові – і це підтверджує факт, що зміна поколінь відтягувалась до останнього. Навіть далі за останнє. Спортсмени, до речі, також були не готові.
"Кожен зі спортсменів, що досягають серйозних вершин, віддає біатлону всього себе. Але і біатлон дає їм багато. Тому вони заслуговують на те, щоб бути чесними один перед одним. Навесні розпочнеться новий олімпійський цикл, і фактично з першого тренувального збору належить формувати команду з далеким прицілом на Пекін-2022. Так, тут ще буде простір для проб і помилок, час для експериментів.
Але на що не буде часу - на коливання. На перманентний пошук втраченої мотивації. На роботу в полегшеному режимі з розрахунком - виїхати на старому багажі. Український біатлон не такий багатий ресурсами (і мова навіть не стільки про фінансові), щоб витрачати їх на довгограючі проводи "а-ля Бьорндален", коли всі визнають твої заслуги, з щирою посмішкою заглядають в очі, а потім щось тихенько бурмочуть, відвернувшись в сторону. Або навіть не відвертаються.
Ні, це не заклик, умовно кажучи, "всім кому за 30-ть" - негайно вішати гвинтівку на цвях. Але, вирушаючи на перший весняний тренувальний збір, кожен зі спортсменів повинен, дивлячись на себе в дзеркало, впевнено сказати: я готовий пахати всі ці чотири роки, я хочу поїхати в Пекін, щоб відновлювати репутацію українського біатлону. Так. Після Пхенчхану репутацію треба відновлювати. До слова, кожному зі спортсменів теж є що доводити, в тому числі учасницям золотого олімпійського квартету. Але - будучи чесним перед біатлоном і перед своїм відображенням у дзеркалі."
П’ять років тому. А ми, здається, в тій самій точці розвитку нашої жіночої команди.
Хоча тепер вже процес зміни поколінь неминучий. Віта та Валя Семеренко вже фактично завершили кар’єру, Олена Білосюк ймовірно також проводить свій заключний активний сезон. Та й Юлії Джимі вже складно знаходити мотивацію у боротьбі за топ-тридцятку гонок Кубка світу. А за три роки в олімпійському Антхольці буде ще складніше.
Анастасія Меркушина за логікою мала б стати лідером зміненої команди, але цей чемпіонат світу ще раз продемонстрував, що Настя є спортсменкою одного турніру. Хтось захоплюється її вмінням ідеально підходити до головного старту, хтось – дратується, підозрюючи у небажанні працювати протягом цілого сезону. Але зараз зрозуміло, що це – свідомий вибір особистого тренера: яскравий вихід на пік форми на один тиждень протягом зими. Не знаючи показників фізичного потенціалу спортсменки (а цього не може знати й жоден з вболівальників), важко сказати – правильною чи помилковою була ця стратегія Олега Меркушина. Але ж пік форми був і цього сезону, яким би знущанням не виглядала ця фраза на фоні виступів у Обергофі. Просто для Насті цим піком став Чемпіонат Європи, де вона насправді досягла великого успіху – і те золото, здобуте в Ленцерхайде не можна жодним чином принижувати.
Загалом, дивлячись на результати наших дівчат цього сезону, важко знайти ту точку опори, від якої можна відштовхуватись при побудові нової команди. Можна було б списати усе на психологічну складову, яка має цілком очевидну природу. Але ж перед очима стоїть порівняння з чоловічою командою, стартові умови якої при підготовці до нового сезону мало чим відрізнялись.
Найпростішим «громовідводом» у цій ситуації є старший тренер команди. І, навіть попри дві медалі Чемпіонату Європи, навесні до Олександра Кравченка, звісно, буде чимало питань. Але, не зважаючи на те, якими будуть висновки після його відповідей, спускати усіх собак лише на одного тренера не варто. «Не стріляйте в піаніста – він грає, як вміє». Те ж саме, до речі, стосується і дівчат.
Проблема в тому, що, на відміну від чоловіків, серед дівчат, які на юніорському рівні за останні років п’ять-шість показували бодай щось притомне, можна згадати лише Анну Кривонос. Христина Дмитренко яскраво виблиснула під час змагань дівчат, але загубилась вже на стадії переходу до юніорок, а її сестра Валерія завжди відрізнялась влучністю, але надто низька швидкість не дозволяла розраховувати на високі результати. А в одному з нещодавніх інтерв’ю Лєра зізналась, що особливості її організму такі, що під час гонки пульс піднімається до 220. З точки зору спортивної медицини це – вирок, якщо говорити про види спорту на витривалість. Ось, власне, і увесь перелік…
Отже, ще за кілька років до Пхенчхану-2018 стало очевидно, що на обрії немає нового покоління, здатного більш-менш гідно замінити тих, хто протягом десятиріччя до того кували славу українського біатлону. Власне, це стало причиною двох ключових рішень тодішнього керівництва нашого біатлону. По-перше, максимально відтерміновувати завершення кар’єри олімпійською четвіркою. По-друге – зелене світло для натуралізації спортсменок, які висловлять бажання набути українське громадянство. Тобто, ключове: не поява екс-росіянок стала причиною занепаду у підготовці зміни, а брак сильних чи хоча б середнього рівня юніорок спонукали до залучення легіонерок.
Але повномасштабне вторгнення росії в Україну перекреслило плани таким чином заповнити білі плями у команді на наступні кілька років. Цілком зрозумілий і по-людськи правильний вчинок Володимира Михайловича Бринзака – допомогти дівчатам у важкий і на той час незрозумілий період повернутись до родин, став для спортсменок фактично квитком у один бік, свого роду Рубіконом, після якого зараз важко уявити повернення до української команди. Причому це навіть не питання національності: до Надії Бєлкіної або Дар’ї Блашко жодна притомна людина претензій не має.
Але ж який вихід і що робити далі?
На думку автора, є одна теза, до якої на цей час ніхто не готовий, але яка фактично незабаром стане неминучою. Ми змушені будемо пожертвувати одним олімпійським циклом щодо результатів жіночої команди. Свідомо. Адже зараз не видно тих, хто здатен буде претендувати на медалі-2026. Динаміка результатів досвідчених дівчат не вражає, і за три роки навряд чи стане набагато більш оптимістичною. Саша Меркушина? Для неї зірковим часом мають стати Ігри 2030 та 2034 року.
Звісно, краще було б «пожертвувати» Пекіном, оскільки Олімпіада в Китаї не підходила нам ще й з географічних причин. Але цей фарш вже не прокрутити назад… Під «жертвою» не мається на увазі – скласти руки та смиренно чекати наступних Ігор. Ні. Цей час потрібно використати для акцентованої роботи з прицілом вже на 2030 рік. Звісно, у тих, хто розроблятиме стратегію розвитку нашого біатлону на наступне десятиріччя, може бути інший погляд на стан справ і вихід з поточної ситуації. Але наразі пропоную хоча б замислитись над таким механізмом.
1. Для дівчат, безумовно, потрібно знайти найкращого з доступних тренерів. Причому так, аби працювати з прицілом саме на семирічну перспективу. Але не для команди А, яка бігає на Кубку світу, а – для сьогоднішніх юніорок. Тому що, по-перше, сьогоднішню основу, яка за останні кілька років звикла працювати в умовах «козацької вольниці» вже неможливо буде завести у рамки жорсткої дисципліни та граничної концентрації на результаті. А молоді потрібен буде водночас жорсткий та авторитетний тренер. Жорсткий – аби встановити дисципліну, сформувати порядок роботи, авторитетний – аби всі ці вимоги були сприйняті і будь-які рішення викликали довіру. Так, фактично, це – «портрет» Юрая Санітри, або, якщо хочете, Вольфганга Піхлера. І варто усвідомлювати, що знайти такого «Піхлера» для молодіжної жіночої команди буде неабияким завданням. Але можна аргументувати тим самим, що привабило і словацького фахівця у чоловічій збірній: карт-бланшем у побудові команди і перспективністю «матеріалу».
2. До цієї молодіжної збірної залучити найперспективніших дівчат 2001-2005 років народження – і разом з тренером працювати з ними на дорослому Кубку IBU. Не «смикаючи» на Кубок світу, навіть якщо хтось із молоді проходитиме в першу команду за суто спортивним принципом. Задля сталого прогресу потрібна системність і послідовність, а тому дівчатам на цій стадії кар’єри шкідливо переходити з одних тренерських рук до інших і звикати до різних правил поведінки і тренувань у різних командах. Звісно, така команда, принаймні у перший рік свого існування, може майже у повному складі позмагатись на юніорських чемпіонатах Європи та світу.
А вже у передолімпійський сезон повним складом переводити молодіжну команду на Кубок світу з перспективою підготовки до італійської Олімпіади. Звісно, очікувати від дівчат високих результатів в Антхольці буде складно. Але в такому випадку ми отримаємо на 2030-й рік команду з вже олімпійським досвідом, у розквіті сил і готову до справжньої боротьби.
3. Що ж до наступного сезону Кубка світу, то потрібно зберегти сьогоднішній склад, з мінімальними змінами, в тому числі вмовивши Юлію Джиму до продовження кар’єри на ще один сезон. При цьому існування паралельної «олімпійської» команди, звісно, не має апріорі зачиняти двері в олімпійську збірну для сьогоднішніх представниць основи. Але для цього вони мусять показати якісний ріст результатів в наступному сезоні. Не просто підйом з 70-х місць на 60-ті, а такий прогрес, аби реально підсилити молоду команду. Приблизно так, як для 20-річних Семеренко та Підгрушної підсиленням та водночас прикладом для наслідування була досвідчена Оксана Хвостенко. Умовно кажучи, більш досвідченим дівчатам, аби потрапити у якості підсилення до «молодіжної» збірної, потрібно буде щонайменше регулярно показувати результати на рівні топ-30 Кубка світу. Інакше який в тому сенс?..
Звісно, вказані три кроки – не єдино правильний шлях, і тим більше – не єдино можливий. Більше того, він певною мірою передбачає відхід від суто спортивного принципу формування, якого ми дотримувались протягом багатьох років. Але, підкреслимо ще раз, справжня зміна поколінь – це кадрова революція. І, здається, всі інші, «еволюційні», шляхи ми протягом останніх п’яти років вже випробували…
І на майбутнє – Кубок IBU, нарешті, має стати кузнею для найближчого майбутнього резерву основи, а не способом відтягнути час завершення активної кар’єри. Адже зараз спортсмени, які вийшли з юніорського віку, але не потрапили до основи, фактично лишаються без змагань, в той час як ще можуть прогресувати. Приклад Дениса Насика має навчити і надихнути. В той же час на Кубок IBU відбираються спортсмени, які вже досягли свого певного піку можливостей, і цей пік – не вищий за той самий Кубок IBU.
З точки зору спортивної справедливості ніби-то все правильно. Зберігається спортивний принцип, на змагання їздять найсильніші, і завдяки цьому ми виборюємо більші квоти. Але з точки зору стратегії підготовки резерву до національної команди, ми втрачаємо велику кількість біатлоністів у віці 22-24 роки, яким без міжнародних змагань немає сенсу залишатись в біатлоні. І виникає ситуація, коли між основою і юніорською командою – прірва. Це, до речі, ще одна з причин сьогоднішнього стану речей у жіночій збірній України.
А спортсменам 27-30 років, які об’єктивно не дотягують до рівня Кубка світу, можна запропонувати тренерську роботу. Це водночас сприятиме появі покоління молодих, прогресивних тренерів, здатних і бажаючих навчатись. Приклади вже є – ті ж самі Олексій Кравченко, Дмитро Івасенко, Сергій Зоц… Тим більше, якщо все ж втілюватиметься у життя ідея із запровадженням уроку біатлону, то потрібна буде не лише велика кількість тренерів на місцях, які самі можуть не бути біатлоністами, а й велика кількість інструкторів для цих тренерів.
Все вищеозначене, окрім необхідності відходу від суто спортивного принципу формування складів, призведе у короткостроковій перспективі до зниження позицій нашої команди в заліку Кубка націй – як на Кубку світу, так і на Кубку IBU. Але якщо раніше, уникаючи змін, ми «чіплялись» за результати «олімпійської четвірки», і це хоча б мало свою логіку, то за що можемо чіплятись зараз?
Невдалі з точки зору результатів головні старти, один з прикладів яких ми щойно побачили в Обергофі, зазвичай стають поворотною точкою у розвитку. Кілька таких «поворотів» ми вже пропустили, скоріш за все, починаючи з 2018-го. Зараз, напевно, остання можливість уникнути глухого кута, який вже досить добре видно попереду.
2 PUZAN
Ну биатлон не такой уж и травматичный вид спорта.
Ну а на счёт "за зарплату". Сёстры Семеренко ещё же тренируются, хотя какая там может быть уже перспектива. Просто люди умеют заниматься биатлоном и им легче продолжать им заниматься, чем кардинально менять свою жизнь и находить другие способы зароботка. И это не какая-то претензия. Абсолютно нормально, что люди не хотят бросать дело, которым занимаются уже 25 лет.
Хотя, возможно, что им до сих пор это приносит удовольствие.
2023-02-20 01:09
2 Ворончук Евгений Ну а на счёт "за зарплату". Сёстры Семеренко ещё же тренируются, хотя какая там может быть уже перспектива. Просто люди умеют заниматься биатлоном и им легче продолжать им заниматься, чем кардинально менять свою жизнь и находить другие способы зароботка. И это не какая-то претензия. Абсолютно нормально, что люди не хотят бросать дело, которым занимаются уже 25 лет.
Зрозуміло.
Ви вважаєте Валю та Віту звичайними меркантильними особами. Що вдало паразитують на славетній федерації біатлону. Прикриваючись колишніми досягненнями.
Але я так не вважаю, сподіваюсь, що ніколи так вважати не буду.
Мені невідомий рівень спортивної стипендії, але цікаво, скільки треба отримувати, щоб свідомо , без любові до справи, жити без сім'ї та дому, ще й щоденно себе виснжувати фізично?
2023-02-20 01:23
2 PUZAN
Что значит "паразитируют"? Они выполняют критерии, благодаря которым честно со спортивной и моральной точки зрения зарабатывают деньги.
2023-02-20 07:51
2 Kusko такой спорт несправедливый в самой своей основе.
Это любой области касается) а Вы попробуйте из любого хирурга сделать или космонавта)
Именно этим и ценен профи и спец
Но при этом каждый волен попробовать себя в любом спорте) не получится - можно кататься для себя) для своего развития) без претензии на успех)
2023-02-20 08:06
Формировать женскую сборную с прицелом на Олимпиады 2030 и 2034 г.г. пока не из кого, кроме младших Меркушиной и Городней, но они и так в первую сборную через 2-3 года попадут. И если сравнивать мужскую и женскую сборные Украины, то нужно признать, что мужская команда к элите мирового биатлона никогда не относилась, в отличие от женской. Здесь были 1-2 сильных спортсмена, которые раз или два за сезон выстреливали, а бывало, что и вообще не выстреливали, поэтому снижение результатов мужской команды при смене поколений не так било в глаза, как в женской и списать из сборной Деркача, Бережного, старшего Приму гораздо легче чем сестер Семеренко, Билосюк или Петрову.
2023-02-20 10:18
Ох цей "спортивний принцип"... Я завжди був за те, щоб тільки тренер збірної формував склад команди, бо він несе відповідальність за результат. Та й не можна під одну гребінку грести і досвідчених, і молодих, не можна ставити їх в одні умови конкуренції. У нас цей "спортивний принцип" просто став такою собі відмазкою і виправданням щоб "...максимально відтерміновувати завершення кар’єри олімпійською четвіркою..."
Втім, це вже не актуально, тепер головне питання: "що робити?"
Сформувати окрему перспективну команду "Б": Кривонос, Кипяченкова, Чалик, сестри Городні. Можна й Дмитренок туди додати.
Саша Меркушина туди, звісно, не піде, то й не треба.
Знайти тренера для них. Тут нещодавно згадували про Надію Бєлову, було б дуже добре.
Наступний сезон команда "Б" виступає на КІБУ, а потім автоматично стає командою "А", без всяких "спортивних принципів".
2023-02-20 10:39
2 artem772
Питання в тому, хто буде в команді А - одна Джима, якщо залишиться? Зрозуміло, що квота не головне, але один в полі не воїн. Чи команди А не буде як такої... просто пропустити сезон... таких експериментів ще не було.
2023-02-20 10:55
2 Noname
5 фамилий можно зазвать легко (хотя какие-то из них под вопросом из-за состояния здоровья): Джима, Меркушина, Блашко, Петренко, Кривонос, плюс Белкина и Кристина Дмитренко, плюс Кипяченкова (если ее не отберут в "олимпийскую" команду), плюс Стеблина, которой на КИБУ места уже не найдется. Этот состав за топ-10 Кубка наций, конечно, бороться не будет, но и из топ-15 не выпадет.
2023-02-20 11:11
2 Noname
2 Eugen
Звісно, краще було б починати цей процес вже цього сезону, коли Олена Білосюк ще може якось підстраховувати команду "А".
Але і так, когось можна буде нашкребти на КС. Джима, Меркушина, Блашко, Петренко, Бєлкіна.
З "олімпійської" команди "Б" висмикувати дівчат тільки на крайній випадок, якщо на КС нікому буде естафету бігти.
2023-02-20 15:02
2 Noname
Через постійні хвороби,скоро і команди А,як такої не буде,поки впевнено туди крокуємо...тут би хоч здоров'я поправили перед наступним сезоном.
2023-02-20 15:58
Євгене, цілковито підтримую думки, висловлені у статті
2023-02-20 16:25
Євгену подяка за велику роботу. З одним не згоден. Головна причина - в команді Б багато років не було тренера, не те що здатного довести спортсменок до рівня А, а хоч би здатного зберегти їх здоровя. І якщо вже всі пишуть фантазії, то й я напишу. Спочатку потрібен хороший тренер, який підготує хоч кілька хороших наших молодих тренерів. Не працевлаштує колишніх біатлоністів, а знайде здібних і амбіційних, ну і навчить звісно.
2023-02-20 18:20
"...максимально відтерміновувати завершення кар’єри олімпійською четвіркою..."
Втім, це вже не актуально, тепер головне питання: "що робити?"
Хто не зробить роботу над помилками - той знову буде наступати на тіж самі граблі... Бо тепер ніхто не винуватий, що такий хаос у жіночій збірній... Але ні слова про пана Б та ту модель організації, яку він створив. Бо впаяють в бан та будуть вичитувати всі ваші дописи. Розуміння - чому так вийшло - воно дуже актуальне. Мені часто тут пихають, що біатлон - то не футбол. Але якшо тренер Манчестер Юнайтед вважає, що Роналду - не тяне, то той сідає на лавку і сидить. От скажіть - які перспективи у Семеренок??? Навіщо їх тримати? Вони знайдуть молодильні яблука?
2023-02-20 23:56
2 Eugen
Какую роль в смене поколения вы бы отвели Николаю Николаевичу Зоцу. В 2015 году у него возникли разногласия с Брынзаком по поводу Ирины Петренко. Тогда и болельщиков против него настроили серьёзно. Но тренер талантливый, были результаты, есть большой опыт работы со спортсменами всех возрастов. И самому ему возраст ещё позволяет работать до 2030 года.
2023-02-21 02:09
2 SAFI
Да профессиональный спорт не для всех. Кто-то талантлив в дисциплинах на скорость и точность, например, фристайл, а кто-то на выносливость.
2 NoLimit
Он уже работает там где есть над кем работать - юниорами.
Возможно, нужно смириться, что женская и мужская сборная надолго поменялись местами. Только с учётом того, что всем мужчинам намного сложнее выигрывать медали у норвежцев.
2023-02-21 13:43
Дякую за статтю! Є над чим подумати і напрямки роздумів задано правильно. і
2023-02-21 15:36
Дуже гарна маніпуляція з боку автора стосовно результатів чоловіків і жінок на юніорських кубках і на кубку IBU
За 6 сезонів коли існує юніорський кубок в топ-30 заліку юніорів і Кубку IBU були:
2015-16:
Юніорський: Жінки - 5, Чоловіки - 3
IBU: Жінки - 4, Чоловіки - 1
=======
2016-17:
Юніорський: Жінки - 2, Чоловіки - 3
IBU: Жінки - 1, Чоловіки - 1
=======
2017-18:
Юніорський: Жінки - 3, Чоловіки - 3
IBU: Жінки - 2, Чоловіки - 0
=======
2018-19:
Юніорський: Жінки - 1, Чоловіки - 1
IBU: Жінки - 4, Чоловіки - 1
=======
2019-20:
Юніорський: Жінки - 0, Чоловіки - 0
IBU: Жінки - 4, Чоловіки - 3
=======
2020-21:
Юніорський: НЕ ПРОВОДИВСЯ
IBU: Жінки - 2, Чоловіки - 3
=======
2021-22:
Юніорський: Жінки - 1, Чоловіки - 2
IBU: Жінки - 1, Чоловіки - 1
=======
Тому тут по кубкам молодіжним або паритет, або перевага жінок. І казати що "матеріал для роботи" в Санітри був кращий це мяко кажучи виправдовувати всю провальну роботу будь яких тренерів жіночої збірної
Антон Дудченко - перший міжнародний старт - 2015-16 в юніорах, перший старт на кубку IBU в сезон 2016-17, кубок світу - 2019-20. В результаті між юніорським стартом і кубком світу - 4 роки різниці
Богдан Цимбал - перший міжнародний старт - 2015-16 в юніорах, перший старт на кубку IBU в сезон 2018-19, кубок світу - 2019-20. Теж 4 роки різниці між юніорським стартом і кубком світу
А тепер увага:
Настя Меркушина - перший міжнародний старт - 2009-10 в юніорах, перший старт на кубку IBU в сезон 2010-11, кубок світу - 2014-15. 5 років різниця (робимо скидку на олімпійську четверку і сильну конкуренцію в збірній)
Анна Кривонос - перший міжнародний старт - 2014-15 в юніорах, перший старт на кубку IBU в сезон 2016-17 (і одразу повернення на юніорські старти) повернення у 2018-19, кубок світу - 2022-23. 8 років від юніорського старту до старту на кубку світу. До слова Аня перебігала і Лу Жанмоно і Кебінгер які цього сезону досить гарно виступають
А тепер вже можна порахувати самому скільки ми циклів втратили у розвитку жіночого біатлону порівняно з чоловічим
2023-02-21 15:38
Шановний пане Євгене.
Стаття теоретично-правильна. Проте є практика тренерської діяльності. Нажаль, Ви забули послатися хоч одним словом на досвід власних тренерів у зірковому олімпійському циклі 2010-2014 рр. Тоді Ви лише починали як теоретик - узагальнювач - оглядач. Водночас, Ви пригадали успіхи українських біатлонісіток у перші роки становлення вітчизняного біатлону. Не всі знають про підгрунтя для таких успіхів, основою яких був природній талант та ще не багато складових. Маю можливвсть свідомо оцінювати ретроспективно результати 30-річної давнини, порівнючи їх з сьогоднішніми. В іх основі лежать і будуть лежати навіки три головні чинники: 1) талант тренера, 2) талант спортсмена,
3) індивідуальна спадкоємна система підготовки на всіх етапах спортивного удосконалення.
Нажаль, багато з того, що зроблено вітчизняними тренерами в ті роки просто ігнорують сьогоднішні тренери, вважаючи що оте минуле вже застаріло. Нащастя коли саме тренерери гуртувалися навколо ідеї перемоги та використовували усе, що найкраще ми й маємо сьогодні понад 460 меделей на усіх біатлонних фронтах починаючи з 1994 року.
Тож шкода, що так швидко все забувається, а найголовне - що при житті тих, хто кував ті перемоги...
Щиро зичу усім упевненості в можливостях наших спортсменів (згадайте звідки та за яким прогнозом сьогдні з'явилися (Кінаш, Мандзін, Чихар, Кипяченкова, як повернувся Насико). Отже вони Вони є серед нас, як і тренери. Хто зберіг цих спортсменів до основної команди - це наші тренери Олександр Кравченко, Микола Зоц, Олександр Москаленко та інші.
Тож у майбутньосму та сьогодні нам треба працювати ощадливо та обачливо...
2023-02-21 15:53
2 Василь Карленко ВПК
пане Василь, а ви не вважаєте що в основі результатів будь якого спортсмена лежить не лише талант тренера, талант спортсмена і ця система про яку ви написали, але і звичайна зміна поколінь, розвиток спортсмена, постійні тренування і намагання покращити результати, а не застій з тими з ким "було добре" протягом циклу 2010-14 років?
Те, що давало результати раніше не факт що дасть їх зараз, все змінюється і коли є команда, то команда тренується з одним тренером, а не з окремими, а потім один їх ставить на гонки і відповідає за результати тих спортсменів які навіть йому не підпорядковуються.
Що було - добре, що стало - погано. Це ви і самі зрозумієте, коли перечитаєте прізвища спортсменів які ви перечислили і знайдете там чотирьох чоловіків і лише одну представницю прекрасної статі
Якщо що - це не образа, лише запитання та конструктивна критика :)
2023-02-21 16:50
сразу возникает вопрос из-за которого смены поколений не произошло раньше: как вы собираетесь отодвинуть от корыта Меркушина О. и как его прелесные дочери на это отреагируют.
2023-02-21 16:59
пане Василь, а ви не вважаєте що в основі результатів будь якого спортсмена лежить не лише талант тренера, талант спортсмена і ця система про яку ви написали, але і звичайна зміна поколінь, розвиток спортсмена, постійні тренування і намагання покращити результати, а не застій з тими з ким "було добре" протягом циклу 2010-14 років?
Ви так нічого й не зрозуміли. Це не образа. Ми зробили все що було можливо в тих не найкращих умовах. Щодо зміни поколінь,то це сакладова системи багаторічної підготовки в олімпійському спорті. Дійсно, у Ванкувері 2010 р. вже була зміна поколінь але не вчасна, оскільки не були ким змінювати. Проте ця зміна поколінь була вчасною для 2014 року для жінок. Далі варто було використовувати гнучку систему підготовки в 2018 та 2022 рр. Нажаль, за 8 років було багато суб'єктивного... що залежало від об'єктивного... Дякую за дискусію. Ми переможемо.
2023-02-21 18:06
2 Dsha1v
Думаю важко буде. Хоча бо ті причині що дуже мало тренерів дають результат. Навіть якщо Меркушин має ті проблеми про які писав адмін сайту все рівно у нього виходить показувати результат за рахунок серйозного відношення до тренерувань. У нас всього кілька тренерів які можуть вивести на міжнародний рівень щоб біатлоністи програвали скажімо менше 10 хвилини. Меркушин один із них. От назвіть тренера щоб нормально виводив на міжнародний рівень? Є тренери сестер Дмитренко, Кривонос... Але там напевно ще більші проблеми ніж у Меркушина. Ну є Зоц але він більше чоловічими командами займається.
2023-02-21 18:26
сразу возникает вопрос из-за которого смены поколений не произошло раньше: как вы собираетесь отодвинуть от корыта Меркушина О.
а потім "вболівальники" будуть ображатися на сестер Меркушиних за різкі слова, після того як виливають на них купу лайна? Олег Меркушин з якого боку до зміни поколінь? Він відстоював золоту четвірку? В Насті явно не той вік,що мала б йти на пенсію в 2018 році.. Що стосується кормушки, щось я не бачу черги до тієї кормушки, така вона приваблива
2023-02-21 18:50
2 Василь Карленко ВПК
дякую за розяснення, все зрозумів)
обовязково переможемо!
І дякую Вам за все, що зробили для нашого біатлону і продовжуєте робити!!
2023-02-21 19:19
Олег Меркушин - по меркам наших тренеров- это действительно топ-тренер( без всякого сарказма). Как и Зоц и Шамрай.Только этого, наверное , в наше время не достачно для спортсменов высокого класса. И когда пошла очередная волна негатива против Меркушиных,некоторые перестали быть объективными. немного жаль, что для тренеров тотже IBU не проводит курсы, семинары, не рассказывает про новые веяния и методики.Просто чувство, что у нас все по старинке, немного "совково". Может это не так и плохо но уже не достаточно- все рванули вперед - а мы остались жить яркими воспоминаниями.
2023-02-21 19:56
2 goldenvika
Ну Зоц напевно серед цих найбільше дає результат. Зате що є основна чоловіча команда непогано заслуга Санітри а зате що пішов непоганий резерв заслуга Зоца в роботі із командою ibu і юніорами. Меркушин фактично тільки із Настею і Сашею а у Шамрая щось та данний момент не дуже виходить, писали що Мартиненків тренерував і ще кого незнаю. Але у жіночу збірну Зоца не хотілось бо він думаю на своєму місці. Белова думаю непоганий варіант. Тільки ще когось на резервну команду когось потрібно.
2023-02-21 20:50
2 Василь Карленко ВПК
Василь Павлович, в мене недостатня кваліфікація. аби обговорювати тонкощі тренерських методик. Тому в даній статті приклади двох успішних поколінь у нашому жіночому біатлоні наводились лише як фон до того стану, в якому команда опинилась зараз.
Звісно, ніхто не може применшити роль тренера в становленні та розвитку спортсмена. І саме тому я вважаю, що зараз для команди було б корисно призначити тренера саме на сім років - до завершення олімпійського циклу 2027-2030 років. І, до речі, за півтора місяці виповниться саме сім років з того часу, як чоловічу команду очолив Юрай Санітра.
2023-02-21 21:14
2 goldenvika немного жаль, что для тренеров тотже IBU не проводит курсы, семинары, не рассказывает про новые веяния и методики.Просто чувство, что у нас все по старинке, немного "совково". Может это не так и плохо но уже не достаточно- все рванули вперед - а мы остались жить яркими воспоминаниями.
Вот здесь https://m.sports.ru/tribuna/blogs/gamardzoba/3111159.html пишут: "Olympiatoppen. Это особая часть олимпийского комитета Норвегии, которая сосредоточена на спорте высших достижений. Биатлонисты и лыжники ведут дневники – и у Olympiatoppen есть все эти данные. Они структурируются, и вырисовывается четкое понимание, какие именно виды тренировок работают. В свободном доступе можно найти, как тренировался Бьорн Дэли, Бьорндален или Марит Бьорген. Все расписано по часам: сколько было работ в четвертой пульсовой зоне, а сколько во второй. Есть огромная статистическая база, большое количество исследований. Все это собралось в победный рецепт. Процентов на 90-95 все тренируются на его основе, и лишь оставшиеся 5-10 – поиски чего-то нового.
2023-02-21 21:42
2 justa7
У нас это тоже есть. И как раз Василий Павлович, если я ничего не путаю, занимается систематизацией и обработкой таких данных. Только без публичного доступа )
2023-02-21 22:23
нет никаких оскорблений.личный тренер получает финансирование на себя и своих спортсменов.это реалии прошлого.спортсменки без личного тренера не имели шансов закрепится в сборной.думаю во многом из-за этого смены поколении не прозошло.если будет один тренер как пишет Eugen ,то как не повторить этих ошибок и удовлетворить желания всех.
1. Если вы уже регистрировались на сайте, введите ваш E-mail и пароль.
2. Если вы оставляете комментарий первый раз, вам необходимо придумать никнейм, и ввести ваш E-mail и пароль.
Имя или Никнейм: (не вводите его если вы уже регистрировались ранее)
.gif){kind=small}
