|
|
.gif)
|
|
|
2021-05-31 07:56 | Віталій Мандзин: Я розраховую на те, що у цьому міжсезонні вийде сконцентруватися на стрілкових тренуваннях
|
|
|
|
 Віталій Мандзин – наймолодший спортсмен, який увійшов у команду Б для підготовки до біатлонного сезону 2020/2021. Попри юний вік, федерація, тренерський штаб та уболівальники покладають на тернопільського спортсмена неабиякі надії. Безпосередньо перед першим тренувальним збором, який розпочався 25 травня у Чернігові, кореспондент нашого сайту зустрілась зі спортсменом аби дізнатися про те, як хлопець прийшов у спорт, як вдало зумів поєднати навчання та біатлон, про нелегкий сезон для юніорів, про залучення до підготовки у команді Б, а також інші не менш актуальні питання для українського біатлону.
- Віталік, розкажи, будь ласка, як розпочалась твоя біатлонна історія?
- У біатлон мене привела моя старша сестра Мар’яна, тому що спочатку вона ним займалась. У свою чергу, з її першою тренеркою – Крикончук Світланою Євгенівною, сестру звела мама мого друга – вона з того ж села, що і Світлана Євгенівна. Протягом року, після кожного тренування, сестра приходила і захоплено розповідала про те, що вони сьогодні робили, особливо цікаво розповідала про стрільбу. Я не вірив в це, просив принести «докази», і вона приносила патрони та гільзи. І у мене, як у хлопця, виникло зацікавлення до усього процесу, тому навесні 2013 року я поїхав на базу для першого тренування. Тоді мене зустріла Світлана Євгенівна і ми відправилися на моє перше тренування – стрілкове. І я дуже захопився! Не лижоролерами, а саме стрільбою. Далі я потрапив у групу до Моравського Володимира Івановича, який довгий час був мої тренером. Саме він зумів розкрити мене як біатлоніста, і доклав усіх зусиль, щоб я здобув перемогу на своєму першому Чемпіонаті України. Загалом, якби не сестра, я навіть не знав би що таке біатлон (посміхається).
- Чи були у тебе інші захоплення, окрім біатлону?
- До біатлону, починаючи з шести років і протягом наступних чотирьох, я займався айкідо – японським видом бойових мистецтв. На четвертому році заняття айкідо я зрозумів, що хочу чогось більшого, ніж білий пояс, тому що був упевнений у своїх вміннях. Для того аби отримати пояс іншого кольору мені потрібно було захистити білий, відповідно я мав здати екзамен. Запитав у тренера коли семінар, від сказав, що восени має бути. Прийшов листопад, знову запитую, на що тренер відповідає, що взимку здам екзамен і буду мати інші пояси, а взимку знову нічого… Азарт зник, я не бачив стимулу для того, аби продовжити тренування. Лише через рік після того як закінчив з айкідо, я пішов на біатлон.
Паралельно з айкідо ходив у музичну школу: спочатку на сопілку, потім захотів перейти на саксофон, але сказали, що я замалий, і обрали для мене кларнет, як нібито найбільш вдалий інструмент, але він мені не сподобався. Кожен урок я ніби відмучував, а потім коли розпочалась музична література і сольфеджіо… для мене це була ніби каторга (посміхається), тому я залишив музичну школу.
- Чи задумувався ти над тим, який би спорт обрав, якщо б не біатлон?
- Не знаю (посміхається). Я так легко увійшов у біатлон, що навіть не встиг задуматися ким я ще можу бути, окрім біатлоніста, та і не було потреби.
- Віталік, у якому віці ти зрозумів, що хочеш займатися біатлоном професійно?
- Після моєї першої перемоги на перших ж обласних змаганнях у 2013 році. Я дуже переживав, оскільки тоді чемпіонат області був дуже престижний, не те що зараз. На той час у Підгороднє з’їжджалися всі спортсмени з усіх сіл області. Після перемоги я приїхав додому, і не міг повірити, адже нещодавно лиш почав займатися. Ця перемога мене зарядила, додала бажання продовжувати займатися біатлоном, і дала зрозуміти, що це «моє».
- Чи отримав ти підтримку від батьків після свого рішення?
- Я дуже вдячний батькам за їхню підтримку, я отримую її і по цей день. Батьки мої спонсори – вони і зараз допомагають мені з інвентарем, вони мої мотиватори. Ми постійно тримаємо зв’язок, перед кожним стартом вони підтримують мене, дають певні настанови, а при потребі заспокоять і розрадять. Разом із сестрою батьки мої найбільші уболівальники.
- Рідні не ставили тебе перед вибором спорт чи навчання?
 - Мої батьки, а особливо мама, завжди мені казала, що потрібно думати про своє майбутнє, що потрібно пам’ятати, що спорт не до кінця життя, тому що при всіх вдалих розкладах професійним спортом можна заробляти до 35 років, в кращому випадку, а у подальшому, все те, на що ти працював раніше, має працювати на тебе. Так, безперечно, мама казала, що я повинен повністю віддаватися спорту, але окрім того я повинен розвиватися і в іншій сфері, яка зможе принести мені дохід після закінчення спортивної кар’єри. Тому ні, мене не ставили перед вибором або спорт, або навчання, але завжди просили, щоб окрім спорту я пам’ятав і про навчання, щоб не закидав науку. Завдяки мамі і її словам, я зумів досить непогано скласти ЗНО та поступити на бюджет.
Але не менше я вдячний татові. Він, як чоловік, мене найкраще розуміє. Я по-особливому відчуваю його підтримку, дослуховуюсь до його мудрих та цінних порад. Він завжди переживає за мене, за мої результати, і дуже радіє моїм успіхам. Мені дуже пощастило із батьками, я вдячний їм за те, що вони мене виховали і доклали усіх зусиль, аби я став тим, ким я є.
- Думаю, тобі відомо, що багато пересічних людей вважає, що у спорт ідуть лише ті люди, чиї знання не дозволяють займатись у житті чимось серйознішим, аніж спорт. Але ти, як і більшість наших біатлоністів, розвіюють цей міф. Як знаходив час на навчання під час сезону, коли у тебе було два дуже важливих старти?
- На мою думку, спортсмен – це людина, яка в першу чергу повинна думати логічно: якщо у спорті, особливо у біатлоні, ти не думаєш, – ти не будеш спортсменом високого класу. Ти можеш бути функціонально сильним, фізично витривалим, але якщо не думаєш на трасі про те, як і що потрібно зробити, а також не «включаєш» голову на стрільбі, то зі спортом у тебе не складеться. Тому думка про те, що професійний спортсмен безглуздий – міф.
 Щодо того, де я знаходив час на навчання… Якщо чесно, це було максимально складно. На кожен збір я возив із собою нову книжку з українською літератури, і метою було прочитати книгу за збір: в Естонії читав «Кайдашеву сім’ю», в
Білорусі – «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», на останні збори брав кілька книг, тому що бачив, що фізично не встигав підготуватися до ЗНО. Але через коронавірус ЗНО перенесли, і це було позитивним рішенням для мене, тому що я ще мав додатковий час для того, аби підготуватися до іспитів. Щотижня на зборах, замість того аби у день відпочинку поїхати з хлопцями у місто, я зв’язувався із репетитором з математики і виконував завдання. Тому поєднувати тренування, змагання і навчання було максимально складно.
Якщо чесно, я не планував їхати на юніорський Чемпіонат світу – після юнацьких Олімпійських ігор я одразу мав їхати додому, щоб готуватися до ЗНО, навіть закатки у планах не було. Але тренерський штаб наполіг, щоб я лишився, оскільки результати на Олімпійських іграх були хороші, і на чемпіонаті світу теж були потенційні шанси. Я передзвонив до мами, пояснив ситуацію… Спочатку вона не зраділа новині і поклала слухавку, але потім передзвонила і дозволила залишитися при умові, що одразу після змагань я повертаюсь додому і сідаю за навчання. Після повернення у Тернопіль у мене було ще 3 тренування на снігу, своєрідна закатка, а після них я повністю поринув у науку, у мене змінився графік: школа, репетитори, домашнє завдання, а тренувань у моєму графіку майже не було. Радий, що попри складний рік вдалося впоратися і на змаганнях, і з навчанням.
- У Підгородньому із найтитулованіших спортсменів свій шлях розпочинали Олена Підгрушна та Дмитро Підручний. Чи відіграли вони значення у твоєму спортивному становленні?
- Звісно (посміхається). Олена Підгрушна – це перша біатлоністка з якою я познайомився. По сьогоднішній день пам’ятаю, як одного разу Олена Підгрушна приїхала на наші обласні змагання і дала нам можливість постріляти зі своєї гвинтівки. Я тоді дуже зрадів такій нагоді, це мене мотивувало на майбутнє. Про Діму Підручного я дізнався трішки пізніше, але захопився його бажанням працювати. Під час тренувань я спостерігав за ними, рівнявся на них, і це мене тільки стимулювало ставати кращим.
- Юнацька збірна і спортивне забезпечення – дуже складне питання: не секрет, що у багатьох юнаків та дівчат лише одна пара лиж. Яка у тебе ситуація із лижами?
- Як тільки я потрапив в юнацьку команду і ми виїхали на перший збір в Австрію, мені видали дві пари лиж, на яких я і готувався до стартів. На Олімпійські ігри тренер давав мені свої лижі, але вони мені не сподобалися. На щастя, на команду Міністерство виділило 10 пар лиж. Після змагань я зрозумів, що далеко на таких лижах не заїду, і потрібно мати свої, щоб ні від кого не залежати. Я та мій тренер Бурик Назар Володимирович поговорили з Дімою Підручним, і він порадив нам перейти на лижі Salomon, хоча б спробувати. Вже на цей сезон я придбав їх, і залишився ними дуже задоволений. Шкода, що у юнацькому віці нас не забезпечують якісним інвентарем у потрібній кількості: лише одного разу дали палки та лижні черевики…
- У якому компоненті – стрільбі чи в ході ти відчуваєш більшу впевненість?
- Хоч я і намагаюсь поєднувати обидва компоненти, але все-таки краще відчуваю себе на лижні – свою невдалу стрільбу я часто компенсую лижним ходом, тому що відчуваю, що маю можливість зробити це. Щодо стрільби… Мені здається, що я недостатньо часу приділяю їй, через те вона поки що не така, яка повинна бути у біатлоніста високого класу, яку б я хотів бачити. Якби я приділяв більше часу та відповідальніше ставився до стрілкових тренувань, то впевнений, що показники стрільби покращилися б. Я розраховую на те, що у цьому міжсезонні вийде сконцентруватися на стрілкових тренуваннях і підвищити точність стрільби, принаймні я буду старатися і робити для цього все можливе.
Продовження інтерв'ю читайте на нашому сайті завтра
Фото з особистого архіву Віталія Мандзина
Спілкувалася Дарія Вирста
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Коментарі (Всього: 5)
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Оцінки в останній гонці
|
|
|
|
|
|
| Яка, на ваш погляд, має бути доля турніру прогнозистів в наступному сезоні? |
| |
|
Провести конкурс, як зазвичай
|
355
|
|
Провести конкурс, але зі значною кількістю вирахування найгірших гонок
|
|
120
|
|
Не проводити конкурс, оскільки не можливо створити рівні умови учасникам
|
|
36
|
| |
| проголосовать |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
