В українському біатлоні протягом останніх років дуже часто доводиться чути про зміну поколінь.
Причому дуже рідко ці слова стосуються чоловічої команди. Дійсно, Юрай Санітра зміг провести цей процес відносно спокійно – частково самостійно виховуючи молоду зміну, частково користуючись напрацюваннями колег. Команда майже безболісно пережила передчасне завершення кар’єри Сергія Семенова, і зараз не виглядатиме катастрофою, якщо вирішить завершити кар’єру Артем Прима чи навіть (!) Дмитро Підручний – хоча рівень підготовки і здібності капітана просто злочинно не використати протягом усього поточного олімпійського циклу.
В будь-якому випадку, «матеріал» для тренерської роботи є. Щоправда, Юрай прийшов не на пусте місце, і вже років шість-сім тому по юніорських змаганнях було видно, що на підході дуже якісне покоління, з якого можна «ліпити» команду: Дудченко, Цимбал, Лесюк, Труш, Мигда, Івко… Всі вони були на непоганому рахунку на юнацькому і юніорському рівні, і Санітра, безумовно, оцінював цей потенціал, коли давав згоду на роботу з командою, далекою від лідерських позицій у чоловічому світовому біатлоні.
Не всі з перелічених спортсменів дійшли до першої збірної, але тих, кого вдалось підготувати, цілком достатньо, аби спокійно перейти до наступного покоління: Мандзин, Кінаш, Грущак, Борковський, Чихарь… Тобто, у українському чоловічому біатлоні йдуть постійні хвилі досить непоганих хлопців, яких за умов планомірної роботи цілком можна виводити на добротний рівень. Та й будувати команду Юраю було легше, адже очікування від чоловіків у нас історично були не такими грандіозними, а навколо команди ніколи не спостерігалось істерії та особливих інтриг – винесемо за дужки випадок з Віталієм Кільчицьким.
Зовсім інша справа у жінок. Українські вболівальники, та й, чого гріха таїти, українські спортивні чиновники та біатлонні функціонери, виховані на успіхах «золотої олімпійської четвірки», а хто більш досвідчений – то й на попередньому «золотому поколінні» Зубрилової, Петрової, Цербе, Водоп’янової, Лемеш... Тому очікування від жінок в біатлоні у нас завжди завищені. І саме це не дозволяло по-справжньому перейти до зміни поколінь, навіть якщо усі дійові особи цілковито розуміли нагальність цього процесу.
Адже зміна поколінь – це насправді кадрова революція. Але, зізнайтесь, хто був готовий від результатів у топ-30 сестер Семеренко та Олени Білосюк одразу перейти на 80-ті позиції «нового покоління» протягом двох-трьох повних сезонів? Вболівальники були не готові – і це видно по реакції на результати поточного сезону. Функціонери були не готові – і це підтверджує факт, що зміна поколінь відтягувалась до останнього. Навіть далі за останнє. Спортсмени, до речі, також були не готові.
"Кожен зі спортсменів, що досягають серйозних вершин, віддає біатлону всього себе. Але і біатлон дає їм багато. Тому вони заслуговують на те, щоб бути чесними один перед одним. Навесні розпочнеться новий олімпійський цикл, і фактично з першого тренувального збору належить формувати команду з далеким прицілом на Пекін-2022. Так, тут ще буде простір для проб і помилок, час для експериментів.
Але на що не буде часу - на коливання. На перманентний пошук втраченої мотивації. На роботу в полегшеному режимі з розрахунком - виїхати на старому багажі. Український біатлон не такий багатий ресурсами (і мова навіть не стільки про фінансові), щоб витрачати їх на довгограючі проводи "а-ля Бьорндален", коли всі визнають твої заслуги, з щирою посмішкою заглядають в очі, а потім щось тихенько бурмочуть, відвернувшись в сторону. Або навіть не відвертаються.
Ні, це не заклик, умовно кажучи, "всім кому за 30-ть" - негайно вішати гвинтівку на цвях. Але, вирушаючи на перший весняний тренувальний збір, кожен зі спортсменів повинен, дивлячись на себе в дзеркало, впевнено сказати: я готовий пахати всі ці чотири роки, я хочу поїхати в Пекін, щоб відновлювати репутацію українського біатлону. Так. Після Пхенчхану репутацію треба відновлювати. До слова, кожному зі спортсменів теж є що доводити, в тому числі учасницям золотого олімпійського квартету. Але - будучи чесним перед біатлоном і перед своїм відображенням у дзеркалі."
П’ять років тому. А ми, здається, в тій самій точці розвитку нашої жіночої команди.
Хоча тепер вже процес зміни поколінь неминучий. Віта та Валя Семеренко вже фактично завершили кар’єру, Олена Білосюк ймовірно також проводить свій заключний активний сезон. Та й Юлії Джимі вже складно знаходити мотивацію у боротьбі за топ-тридцятку гонок Кубка світу. А за три роки в олімпійському Антхольці буде ще складніше.
Анастасія Меркушина за логікою мала б стати лідером зміненої команди, але цей чемпіонат світу ще раз продемонстрував, що Настя є спортсменкою одного турніру. Хтось захоплюється її вмінням ідеально підходити до головного старту, хтось – дратується, підозрюючи у небажанні працювати протягом цілого сезону. Але зараз зрозуміло, що це – свідомий вибір особистого тренера: яскравий вихід на пік форми на один тиждень протягом зими. Не знаючи показників фізичного потенціалу спортсменки (а цього не може знати й жоден з вболівальників), важко сказати – правильною чи помилковою була ця стратегія Олега Меркушина. Але ж пік форми був і цього сезону, яким би знущанням не виглядала ця фраза на фоні виступів у Обергофі. Просто для Насті цим піком став Чемпіонат Європи, де вона насправді досягла великого успіху – і те золото, здобуте в Ленцерхайде не можна жодним чином принижувати.
Загалом, дивлячись на результати наших дівчат цього сезону, важко знайти ту точку опори, від якої можна відштовхуватись при побудові нової команди. Можна було б списати усе на психологічну складову, яка має цілком очевидну природу. Але ж перед очима стоїть порівняння з чоловічою командою, стартові умови якої при підготовці до нового сезону мало чим відрізнялись.
Найпростішим «громовідводом» у цій ситуації є старший тренер команди. І, навіть попри дві медалі Чемпіонату Європи, навесні до Олександра Кравченка, звісно, буде чимало питань. Але, не зважаючи на те, якими будуть висновки після його відповідей, спускати усіх собак лише на одного тренера не варто. «Не стріляйте в піаніста – він грає, як вміє». Те ж саме, до речі, стосується і дівчат.
Проблема в тому, що, на відміну від чоловіків, серед дівчат, які на юніорському рівні за останні років п’ять-шість показували бодай щось притомне, можна згадати лише Анну Кривонос. Христина Дмитренко яскраво виблиснула під час змагань дівчат, але загубилась вже на стадії переходу до юніорок, а її сестра Валерія завжди відрізнялась влучністю, але надто низька швидкість не дозволяла розраховувати на високі результати. А в одному з нещодавніх інтерв’ю Лєра зізналась, що особливості її організму такі, що під час гонки пульс піднімається до 220. З точки зору спортивної медицини це – вирок, якщо говорити про види спорту на витривалість. Ось, власне, і увесь перелік…
Отже, ще за кілька років до Пхенчхану-2018 стало очевидно, що на обрії немає нового покоління, здатного більш-менш гідно замінити тих, хто протягом десятиріччя до того кували славу українського біатлону. Власне, це стало причиною двох ключових рішень тодішнього керівництва нашого біатлону. По-перше, максимально відтерміновувати завершення кар’єри олімпійською четвіркою. По-друге – зелене світло для натуралізації спортсменок, які висловлять бажання набути українське громадянство. Тобто, ключове: не поява екс-росіянок стала причиною занепаду у підготовці зміни, а брак сильних чи хоча б середнього рівня юніорок спонукали до залучення легіонерок.
Але повномасштабне вторгнення росії в Україну перекреслило плани таким чином заповнити білі плями у команді на наступні кілька років. Цілком зрозумілий і по-людськи правильний вчинок Володимира Михайловича Бринзака – допомогти дівчатам у важкий і на той час незрозумілий період повернутись до родин, став для спортсменок фактично квитком у один бік, свого роду Рубіконом, після якого зараз важко уявити повернення до української команди. Причому це навіть не питання національності: до Надії Бєлкіної або Дар’ї Блашко жодна притомна людина претензій не має.
Але ж який вихід і що робити далі?
На думку автора, є одна теза, до якої на цей час ніхто не готовий, але яка фактично незабаром стане неминучою. Ми змушені будемо пожертвувати одним олімпійським циклом щодо результатів жіночої команди. Свідомо. Адже зараз не видно тих, хто здатен буде претендувати на медалі-2026. Динаміка результатів досвідчених дівчат не вражає, і за три роки навряд чи стане набагато більш оптимістичною. Саша Меркушина? Для неї зірковим часом мають стати Ігри 2030 та 2034 року.
Звісно, краще було б «пожертвувати» Пекіном, оскільки Олімпіада в Китаї не підходила нам ще й з географічних причин. Але цей фарш вже не прокрутити назад… Під «жертвою» не мається на увазі – скласти руки та смиренно чекати наступних Ігор. Ні. Цей час потрібно використати для акцентованої роботи з прицілом вже на 2030 рік. Звісно, у тих, хто розроблятиме стратегію розвитку нашого біатлону на наступне десятиріччя, може бути інший погляд на стан справ і вихід з поточної ситуації. Але наразі пропоную хоча б замислитись над таким механізмом.
1. Для дівчат, безумовно, потрібно знайти найкращого з доступних тренерів. Причому так, аби працювати з прицілом саме на семирічну перспективу. Але не для команди А, яка бігає на Кубку світу, а – для сьогоднішніх юніорок. Тому що, по-перше, сьогоднішню основу, яка за останні кілька років звикла працювати в умовах «козацької вольниці» вже неможливо буде завести у рамки жорсткої дисципліни та граничної концентрації на результаті. А молоді потрібен буде водночас жорсткий та авторитетний тренер. Жорсткий – аби встановити дисципліну, сформувати порядок роботи, авторитетний – аби всі ці вимоги були сприйняті і будь-які рішення викликали довіру. Так, фактично, це – «портрет» Юрая Санітри, або, якщо хочете, Вольфганга Піхлера. І варто усвідомлювати, що знайти такого «Піхлера» для молодіжної жіночої команди буде неабияким завданням. Але можна аргументувати тим самим, що привабило і словацького фахівця у чоловічій збірній: карт-бланшем у побудові команди і перспективністю «матеріалу».
2. До цієї молодіжної збірної залучити найперспективніших дівчат 2001-2005 років народження – і разом з тренером працювати з ними на дорослому Кубку IBU. Не «смикаючи» на Кубок світу, навіть якщо хтось із молоді проходитиме в першу команду за суто спортивним принципом. Задля сталого прогресу потрібна системність і послідовність, а тому дівчатам на цій стадії кар’єри шкідливо переходити з одних тренерських рук до інших і звикати до різних правил поведінки і тренувань у різних командах. Звісно, така команда, принаймні у перший рік свого існування, може майже у повному складі позмагатись на юніорських чемпіонатах Європи та світу.
А вже у передолімпійський сезон повним складом переводити молодіжну команду на Кубок світу з перспективою підготовки до італійської Олімпіади. Звісно, очікувати від дівчат високих результатів в Антхольці буде складно. Але в такому випадку ми отримаємо на 2030-й рік команду з вже олімпійським досвідом, у розквіті сил і готову до справжньої боротьби.
3. Що ж до наступного сезону Кубка світу, то потрібно зберегти сьогоднішній склад, з мінімальними змінами, в тому числі вмовивши Юлію Джиму до продовження кар’єри на ще один сезон. При цьому існування паралельної «олімпійської» команди, звісно, не має апріорі зачиняти двері в олімпійську збірну для сьогоднішніх представниць основи. Але для цього вони мусять показати якісний ріст результатів в наступному сезоні. Не просто підйом з 70-х місць на 60-ті, а такий прогрес, аби реально підсилити молоду команду. Приблизно так, як для 20-річних Семеренко та Підгрушної підсиленням та водночас прикладом для наслідування була досвідчена Оксана Хвостенко. Умовно кажучи, більш досвідченим дівчатам, аби потрапити у якості підсилення до «молодіжної» збірної, потрібно буде щонайменше регулярно показувати результати на рівні топ-30 Кубка світу. Інакше який в тому сенс?..
Звісно, вказані три кроки – не єдино правильний шлях, і тим більше – не єдино можливий. Більше того, він певною мірою передбачає відхід від суто спортивного принципу формування, якого ми дотримувались протягом багатьох років. Але, підкреслимо ще раз, справжня зміна поколінь – це кадрова революція. І, здається, всі інші, «еволюційні», шляхи ми протягом останніх п’яти років вже випробували…
І на майбутнє – Кубок IBU, нарешті, має стати кузнею для найближчого майбутнього резерву основи, а не способом відтягнути час завершення активної кар’єри. Адже зараз спортсмени, які вийшли з юніорського віку, але не потрапили до основи, фактично лишаються без змагань, в той час як ще можуть прогресувати. Приклад Дениса Насика має навчити і надихнути. В той же час на Кубок IBU відбираються спортсмени, які вже досягли свого певного піку можливостей, і цей пік – не вищий за той самий Кубок IBU.
З точки зору спортивної справедливості ніби-то все правильно. Зберігається спортивний принцип, на змагання їздять найсильніші, і завдяки цьому ми виборюємо більші квоти. Але з точки зору стратегії підготовки резерву до національної команди, ми втрачаємо велику кількість біатлоністів у віці 22-24 роки, яким без міжнародних змагань немає сенсу залишатись в біатлоні. І виникає ситуація, коли між основою і юніорською командою – прірва. Це, до речі, ще одна з причин сьогоднішнього стану речей у жіночій збірній України.
А спортсменам 27-30 років, які об’єктивно не дотягують до рівня Кубка світу, можна запропонувати тренерську роботу. Це водночас сприятиме появі покоління молодих, прогресивних тренерів, здатних і бажаючих навчатись. Приклади вже є – ті ж самі Олексій Кравченко, Дмитро Івасенко, Сергій Зоц… Тим більше, якщо все ж втілюватиметься у життя ідея із запровадженням уроку біатлону, то потрібна буде не лише велика кількість тренерів на місцях, які самі можуть не бути біатлоністами, а й велика кількість інструкторів для цих тренерів.
Все вищеозначене, окрім необхідності відходу від суто спортивного принципу формування складів, призведе у короткостроковій перспективі до зниження позицій нашої команди в заліку Кубка націй – як на Кубку світу, так і на Кубку IBU. Але якщо раніше, уникаючи змін, ми «чіплялись» за результати «олімпійської четвірки», і це хоча б мало свою логіку, то за що можемо чіплятись зараз?
Невдалі з точки зору результатів головні старти, один з прикладів яких ми щойно побачили в Обергофі, зазвичай стають поворотною точкою у розвитку. Кілька таких «поворотів» ми вже пропустили, скоріш за все, починаючи з 2018-го. Зараз, напевно, остання можливість уникнути глухого кута, який вже досить добре видно попереду.
Де ж їх взяти цих талановитих молодих. Можливо в зоопарк сходити на макак подивитись.
А якщо честно то мало віриться що якісь будуть позитивні здвиги.
2023-02-19 18:20
2 pasquali
Ну тут уже хватит стебать Сашу (конкретно в рамках данной статьи). Спортсменка она перспективная, так что ожидаем хороших результатов.
2023-02-19 18:24
Примером такого развития сейчас является сборная Италии. Они расстались с биатлонистами под 30 лет, которые достигли своего пика и этот пик был уровня топ 20 КИБУ, и вместо них набрали молодежь, которая уже на второй-третий сезон начала показывать результат. Золото в эстафете Италии как доказательство.
2023-02-19 18:27
2 Ворончук Евгений
хто ж сперечаєтся, але є багато але, це я вам як експерт з припискою біля нікнейму кажу(той хто передбачив провал жіночої команди, і якийсь там турнір виграв). А це такі уже вагомі титули))))
2023-02-19 18:35
Стаття сподобалась. Але зміст досить дискусійний. Згоден з прицілом на дівчат, юніорок та кубок IBU. Але готувати три роки команду "У тилу" а на четвертий - на ОІ... Я схиляюсь до того, щоб до команди А кожного року потрапляли 1-2 біатлоністки з команди Б. Це в ідеалі. А як у житті буде?
Щодо натуралізацій. Дуже "хитке" питання. Треба щоб був ланцюжок: бажаю жити в Україні - мрію бути українкою - все зроблю, щоб примножити славу українського біатлону.
Якось так. Думаю, що мене як підтримають, так і будуть сперечатися... Але це моя думка.
2023-02-19 18:37
Цікаві, слушні і справедливі думки Євгена.Хотілося б, щоб зміни не затягувалися. І починати їх треба просто зараз. Вболівальники зі стажем давно зрозуміли, що Настя - це спортсменка одного старту, так її готували завжди. І хто б не керував жіночою збірною вирішував все особстий тренер. Викликає занепокоєння доля Саші - тренер один і той же. Але дівчата вносять свій значний внесок в КН попри все. Аня Кривонос вже багато років "перспективна". Іноді виблискує, але, на мою диванну думку,саме їй потрібен жорсткий тренер. Даші дай боже відійти і набрати втрачені кондиції. Юлі протриматися до кінця сезону і знайти мотивацію на наступний. А найбільшу увагу дійсно треба перенести на Чалик, Городніх, Коваленко, Мартиненко і т.д.
2023-02-19 18:40
2 FanDK Але готувати три роки команду "У тилу" а на четвертий - на ОІ...
В статье предлагается другой график: следующий сезон - на взрослом КИБУ, а потом - всем составом вместе с тренером на КМ.
Это для того, чтобы девушки привыкали к методике, не шарахаясь от одного тренера к другому.
2023-02-19 18:42
Згоден з кожним словом.Просто цю роботу потрібно вже починати зі слідуючого сезона,щоб до 2030 встигнути когось вивести,не просто щоб "бігали" на КС,а могли показувати конкурентні результати.Я,наприклад,вважаю,що майбутню команду,треба будувати навколо Блашко і Кипяченкової.Але є 2 нюанси,щоб Даша хоча б спробувала від всих негараздів відійти,і повернутись на рівень,коли вона працювала з Юраєм,у передолімпійський сезон,а Любі працювати й працювати.Я вбачаю саме в них є характер.А Анастасії і Олександрі побажаю побільше працювати над собою,ніж витрачати час на суперечки з вболівальниками.І потрібен гарний тренер,який все це приведе до ладу.
Ради правильної підготовки,можна вже й пожертвувати квотою,та готувати нову 4-ку,а то і більше,з якою можна буде повернути квоту,та бути конкурентоспроможним.7-8 років здається великий час,але з 2018 року до 2023 5 років швидко сплинуло.
2023-02-19 18:48
...спортсменам 27-30 років, ...запропонувати тренерську роботу. Приклади вже є – ті ж самі Олексій Кравченко, Дмитро Івасенко, Сергій Зоц…
Кравченко, Івасенко.. ладно. СЕРГІЙ ЗОЦ? Тренер? Що він може крім бухати? Кравченко, Івасенко?
Блін, це їзда по старій методичці заснованій Карленком, Шамраєм... Навіть якщо припустити, що Білосюк стане тренером вона не принесе нічого нового в тренувальний процес, все що вона знає закріплено на методиках Карленка, Шамрая.. це вже не працює давно.
Велика проблема, що в біатлоні немає практики стажування тренерів в іноземних тренерів. А те що знаємо ми, обмежено і давно не працює.
2023-02-19 18:50
Тут порівнюють нашу команду з Італією,а ви поставте умовних 21-літніх наших зараз на КМ,зможуть вони виступити як Комола,Пасслер чи Аухенталер?Я дуже сумніваюсь...Олександра,надіюсь зможе,але ж треба декілька людей,і щоб не просто бігали,а в них було бажання вірватись в топ біатлонний,ось таких нам людей не вистачає надамбіційних.Мрію,щоб з'явилася спортсменка,яка прийде і скаже-Хочу стати олімпійською чемпіонкою,та готова вірватись в біатлонний топ,і буду для цього працювати дуже багато часу.Отакого запалу не видно(((
2023-02-19 18:58
Обкатувати юніорок на Кубку IBU? Та в нас цей турнір вже років 5 як просто силка у Сибір.. з лайновою сервіс бригадою, лайновими тренерами, лайновим медичним сервісом..
Хто буде там тренувати Роман Прима? Чи Лєсніков, який за 4 роки проробив шлях від основної команди до тренерства юніорок?
2023-02-19 19:07
2 Red Serpent
Вы статью целиком прочитали, или только комменты?)
Предлагается, чтобы в следующем сезоне на КИБУ фактически выступала будущая олимпийская команда. Разумеется, с квалифицированных тренером и достойным обеспечением.
2023-02-19 19:13
Логічно що потрібна обкатка на IBU. І незрозуміло чого в цей сезон туда Городніх чи Чалик не брали. Раз вже ситуація прояснилася. Рівень у них відверто доволі далекий від показників в юніорках Варвінець, Меркушиної, Кривонос чи навіть від Журавок чи Бондар. Але за ними прірва просто. Потрібне рішення хто очолить команду А і команду Б але на якісь термін ну хоча 3 роки. А не міняти тренерів кожен сезон.
2023-02-19 19:13
2 Eugen
Тобто акцент повинен повністю змінитися з основної команди на молодіжну,і виникає питання,чи це можливо в наших реаліях?Я маю на увазі запросити класного тренера,і щоб фінансування у молодіжної,майбутньої ОІ команди,було не гірше,ніж у основи....Поки це видається якоюсь фантастичною казкою,до тих пір,поки не будуть зроблені певні спроби крокувати в цьому напрямку,інакше і справді чекає глухий кут.
2023-02-19 19:14
Можна вічно дивитись на три речі:
1. На стояки на стрільбищі
2. На макак в цирку
3. На те, як Червоний змій жалить адміна
)))
2023-02-19 19:18
2 Дмитрий Дудкин
Запросити класного тренера не вийде бо 1)фінанси 2)ніхто із класних іноземних тренерів не піде працювати із командою Б. Потрібно знайти талант десь в Україні що значно важче. Тільки хто може оцінити рівень і вибрати тренера? При тому що вибір ну дуже вузький біатлоних тренерів у нас дуже мало.
2023-02-19 19:21
2 Red Serpent Велика проблема, що в біатлоні немає практики стажування тренерів в іноземних тренерів. А те що знаємо ми, обмежено і давно не працює.
Как это нету? Санитра вдобавок к биатлонистам воспитывает тренеров, набрав себе помощников из числа молодых, которые выполняли все что он говорит и учились у него.
2023-02-19 19:31
Якщо вже фантазувати, можна було б запропонувати посаду тренера жіночої збірної комусь з закордонних екс-біатлоністів з тренерськими амбіціями. На середню європейську зарплатню у федерації бюджету повинно вистачити. Але, звичайно, повоноваження треба давати диктаторські.
2023-02-19 19:36
Урок біатлону - то суцільна маячня, вже були спроби ввести урок футболу... Я б ще тут десь добавив про пошук нормального спортивного психолога, я про це давно кажу.
2023-02-19 19:40
2 stupka91
Значить тоді,+- так все і залишиться,як є зараз.Тільки тоді в 2026 році,прийде час будувати команду,а виявиться що юніори навіть досвіду на КІБУ не матимуть...і треба буде,їх зразу кидати на КС,і вийде як з Кривонос(((Це в кращому випадку,а ще ж треба буде досвід набувати,і ось наступає 2029 рік,а віз нині там....ось в що може вилитись,якщо цим не зайнятись зараз,так фінансування проблема.Тому я й сказав,що це поки виглядає фантастикою...на жаль(((
2023-02-19 19:40
Викликає занепокоєння доля Саші - тренер один і той же.
Вихід є - один тренер для всієї команди. Негативний досвід підготовки з особистими тренерами у нас вже є, коли головний ні на що вплинути не може.
2023-02-19 19:50
Якщо вже фантазувати, можна було б запропонувати посаду тренера жіночої збірної комусь з закордонних екс-біатлоністів з тренерськими амбіціями
2 shiber дуже мало виросло хороших тренерів з хороших біатлоністів.Де успіхи Домрачової і Бьордалена?
2023-02-19 19:51
2 shiber Але, звичайно, повоноваження треба давати диктаторські.
Это само собой. И жесточайшую дисциплину. Я потому и не предлагаю дальше эволюционный путь и строить команду вокруг сегодняшнего костяка. Потому что все девчонки, которые сейчас в основе (Кипяченкова за скобками) вряд ли воспримут философию "жизнь ради результата". А только так мы сейчас сможем построить новую сильную команду через 4-5 лет в наших условиях. Кривонос или Блашко (если Даша справится с проблемами и вернется на свой лучший уровень) могут влиться в эту команду точечно, приняв уже общие жесткие правила.
2023-02-19 19:57
2 Kusko
Как это нету? Санитра вдобавок к биатлонистам воспитывает тренеров, набрав себе помощников из числа молодых, которые выполняли все что он говорит и учились у него.
Юрай не топ тренер, так хороший без сумнівів, але не тренер для рішення завдань ТОП5 КН. Так Підручний вистрілив, став Чемпіоном світу, це заслуга Юрая, Дудченко виріс. Але боротьба за ТОП10 в КН це не той рівень. Є своя межа як в спортсмена, так і тренера, в чоловічій команді є поодинокі вистріли, але вивести команду на рівень вище ще не вдалося.
2023-02-19 19:58
А чим погані старі методики? Чи досягнення Білосюк і Семеренко з Хвостенко такі собі здобутки? Чи Зубрилова виросла з Піхлером? Я за інновації, за нового тренера, але говорити, що всі, хто не став спортсменами лайно, що з Білосюк нічого вийде, бо вона нічого нового не принесе - м’яко так кажучи, некомпетентно. Можу нагадати приклад класного спортсмена Свенсена, який тренуючи досить посередню Лотту все таки чогось з нею досяг. Для Бельгіі, то взагалі рівень космос, бо я не бачила в жодній бельгійській газеті навіть згадки про існування в них біатлону. А зі скромними здобутками Флорана і Лотти почалися хоча б замітки в газетах, що таки біатлон в країні існує. Є приклади ніяких спортсменів і чудових тренерів - Стіан Екхоф, наприклад. Ніщо не заважає вчитись - та ж Олена пройшла школу мінімум 5-6 тренерів, чомусь точно та навчилась. Пані Надія - оптимальний варіант для роботи з молоддю, надати людині карт-бланш, дати вчорашніх юніорок вкупі з Любою і Анною і хай тренуються. Виступатимуть як зможуть, то вже буде таке, але ми бачитимемо перспективу.
2023-02-19 20:00
2 Eugen
Є тільки ще одна проблема.Де гарантія,що юніори стануть тими,"хто покладе життя заради результату".Мені здається,чим більші успіхи на юніорських змаганнях(зокрема про наших говорю,не про іноземців),тим тоді складніше дається перехід на дорослий рівень.Які наприклад були успіхи у Підручного чи Цимбала або Насико по юніорах?Мені здається,у нас чим складніший шлях до першої команди,тим більше амбіцій,і розуміння того,що треба дуже багато працювати заради виходу на високий рівень.А приклади Журавок,Петренко,Меркушиної,Кривонос кажуть про протилежне.....
2023-02-19 20:03
Про це говорят вже 5 років. Танці з бубнами навколо заслужених, татових доньок і спортсменів одного етапу набридли! В нас не команда, а якийсь дівич-вечір, чи не кожна зі своїм "кавалером")) В такій команді не те що результату, там навіть адекватної атмосфери бути не може. Бо за результат відповідає "лівий дядя" в вигляді головного тренера, в якого з повноважень, тільки пі**ліни за результат отримувати.
Ех от би я справді хтось взявся і розчистив ці авгієві конюшні. На даному етапі втрачати вже все одно нічого, чудом в ТОП-30 основа за сезон застрибувати не почне. То коли, як не зараз? І заодно зірковості поменшає, зневаги до вболівальників, та й загальна спортивна культура підросте.
2023-02-19 20:04
2 Eugen
Це не можливо, в даній реалії ніяк. Навіть коли в нас були гроші ми не витрачалися на команду Б, а зараз ми і на основу можем не нашкрібти.
Якісні тренери.. ми не можемо залучити якісного тренера для основи, що казати про команду Б..
Микола Зоц не погодится на цю должність, бо не буде ресурсу. Я дуже боюся, що зараз в кабінетах роздумується залучення Надії Бєлової, при всій колишніх заслугах, але вона нічого не внесла в команду Польщі від слова обсолютно, а там молодь була дуууже сильною.
2023-02-19 20:05
Доброго всем вечера.Буква Z заглавная буква моей фамилии и к русне никакого отношения не имеет.
Теперь по статье.Я поддерживаю,но следующий год в команде А у девушек кто будет выступать?Сёстры Семеренко и Лена ,к сожалению, всё.Надя Белкина и сёстры Дмитренко-это путь в никуда.Даже если Джима согласится(хотя я в этом не уверен),бегать то некому.А может сразу формировать общую группу из молодёжи и пару тройки "ветеранок" по спортивному принципу КН или КИБУ?
2023-02-19 20:07
Є тільки ще одна проблема.Де гарантія,що юніори стануть тими,"хто покладе життя заради результату".Мені здається,чим більші успіхи на юніорських змаганнях(зокрема про наших говорю,не про іноземців),тим тоді складніше дається перехід на дорослий рівень.Які наприклад були успіхи у Підручного чи Цимбала або Насико по юніорах?Мені здається,у нас чим складніший шлях до першої команди,тим більше амбіцій,і розуміння того,що треба дуже багато працювати заради виходу на високий рівень.А приклади Журавок,Петренко,Меркушиної,Кривонос кажуть про протилежне.....
А ото як раз результат відсутності дисципліни і загального тренерського тоталітаризму (в доброму сенсі). Кожна приходить зі своєю зіркою і своїм тренером. Який "дарує бубочку" головній команді і не дай Божее її образии, Він сам її тренуватиме, сопельки витиратиме і вирішуватиме, де бігти, а де ні. Коли всі приходять в основну команду з однаковими можливостями, швидко напилення юніорських успіхів злітає. І людина або залишається і працює "за законами зграї", або йде колихати свої образи. І це відбувається відразу. а не протягом кількох сезонів.
1. Якщо ви вже реєструвалися на сайті, введіть ваш E-mail і пароль.
2. Якщо ви залишаєте коментар перший раз, вам необхідно придумати нікнейм, і ввести ваш E-mail і пароль.
Ім'я або Нікнейм: (не вводьте його якщо ви вже реєструвалися раніше)
.gif){kind=small}
