|
|
.gif)
|
|
|
2006-03-08 14:45 | Лілія Ефремова "За мене вболівають у трьох країнах" (укр.)
|
|
|
|
В українському жіночому біатлоні не було кубкових успіхів відтоді, як нашу збірну залишила Олена Зубрилова. На останньому передноворічному етапі Лілії Єфремовій удалося перервати трирічну безмедальну серію. 28-річна росіянка із сумською пропискою зійшла на третю сходинку п’єдесталу після спринтерських перегонів у Осрблі (Словаччина).
Із Лілією Єфремовою та її особистим наставником і чоловіком Костянтином Вайгіним кореспондент “Газети” зустрілася в одному із львівських кафе. Після першої частини кубкового марафону вся українська збірна приїхала на спортивну базу “Тисовець”, що у Львівській області. В напруженому тренувальному графіку виникла пауза, і подружжя поспішило до найближчого великого міста, щоб зробити деякі покупки напередодні Нового року. “Щоправда, ми майже нічого не купили, – говорить, сміючись, Костянтин Вайгін. – А плани були грандіозні. Ми, наприклад, уже давно хочемо комп’ютер”. “Я магазинами люблю ходити, – підхоплює Ліля, – але коли справа доходить до вибору, то ніяк не можу визначитися”. Від розмови про асортимент львівських крамниць ми перейшли до головної події першої половини сезону в українському біатлоні, а саме до бронзової медалі Лілії.
– Сезон розпочався для вас не найкраще. Напередодні спринту передчували, що буде покладено кінець чорній смузі?
– Я завжди довіряю своїй інтуїції. Іноді навіть здається, що знаю, яке місце займу. Тож передчуття було. Трохи засмутилася, що мене поставили лише в третю стартову групу. Коли довго чекаєш, можна “перегоріти”. У стрільбі лежачи була впевнена на 99,9%. Щоправда, потрапила в складні погодні умови й довелося ретельно вицілювати кожний постріл. На другому колі перед “стійкою” в мене почався невеликий мандраж. Попередні два спринти в цьому сезоні не вдалися. Перші два постріли були влучними. Третій схибила, проте після цього острах зник. Останні дві кулі влучили в ціль. Думала, зі штрафним колом буду десь у десятці. Роман Зубрилов, однак, крикнув, що йду шоста, і до третього місця лише шість секунд. Мені було дуже важко бігти, давала про себе знати втома від попередніх стартів. Хочу сказати, що лижі того дня “працювали” чудово. Спасибі нашій сервісній бригаді. Після фінішу впала, але не через те, що вибилася із сил. Просто дуже потерпли ноги: траси глянцеві – не відпочинеш. А потім було нагородження. Востаннє я сходила на п’єдестал Кубка світу 2002 року, так само в Осрблі. Тоді з білоруською командою виграла жіночу естафету.
– А білоруси не намагалися повернути вас після цього успіху?
– Ні. Всі вітали мене, й особливо жіноча збірна Білорусі. Росіяни теж раділи за мене, говорили: “Ну, нарешті!” Першим мене, звичайно, телефоном привітав мій особистий тренер і чоловік Костянтин Вайгін. Потім президент Федерації біатлону України Володимир Бринзак. А тоді всі інші вболівальники. У мене вони є в усіх трьох країнах, як ви вже зрозуміли. Хочу подякувати всім, хто вірив у мене. Це наша з вами спільна медаль.
– А де ви все ж таки почуваєтеся вдома?
– Навіть не знаю. У Росію приїжджаєш – чогось бракує. У Білорусі побудеш – тягне в Україну. Опиняєшся тут – знову додому хочеться. А де дім, не знаєш! Інакше кажучи, наша адреса – не дім, і не вулиця, а спорт (посміхається). Я починала займатися біатлоном у Чебоксарах. Буваю в рідному місті щороку: “закатуюся” після сезону. До того ж, там живуть мої батьки та дві старші сестри. У Білорусь їжджу складати сесію, навчаюся в інституті фізкультури в Мінську. Я вирішила не переводитися в український ВНЗ. З одного боку, через паперову тяганину, а з іншого – мені довелося б писати контрольні та курсові роботи українською мовою. А я не володію нею. Перший рік навіть телеканалів не могла дивитися – мало що розуміла.
– Ваша поява в українській команді викликала в багатьох здивування. Здавалося дивним, що спортсменка, яка опинилася в білоруській збірній не зі своєї ініціативи, а за запрошенням, переїжджає в Україну. Тоді навіть жартували, що це своєрідна компенсація за Олену Зубрилову...
– У Білорусь мене справді запросили. Але якогось моменту перестала відчувати зацікавленість із боку керівництва збірної. Я занедужала: пролежала тиждень у лікарні й пропустила чемпіонат світу. Після цього про мене взагалі забули. Влітку 2003 року тренером української жіночої команди призначили білоруса Владіміра Махлаєва. Він запропонував Костянтинові Вайгіну роботу сервісмена (фахівця з підготовки лиж, – “Газета”). Я не хотіла розлучатися з близькою людиною (на той момент ми вже були разом) і попросила, щоб він узяв мене із собою. Звичайно, спершу ми обговорили все з Володимиром Бринзаком. Він погодився прийняти мене. Почасти, напевно, саме тому, що команда була ослаблена втратою Олени Зубрилової. Мені дали українське громадянство, і я почала виступати під прапором України. Костянтин порахував: для того, щоб займати гідні місця, мені потрібно скинути з результату близько хвилини. У функціональному плані в мене проблем не було, тому довелося чимало змінити в стрільбі. Я почала розуміти біатлон, зокрема суть стрільби, тільки коли почала працювати з Костянтином. Щоправда, плодів роботи довелося чекати два роки.
– Але одна річ, як спортсмен сприймає свої, нехай навіть тимчасові невдачі, й зовсім інша – як це роблять оточуючі. А особливо якщо враховувати, що цей спортсмен прийшов у збірну з іншої держави...
– Негатив було відчутно. Щось на кшталт: навіщо сюди приїхали ці білоруски, тобто я та Іра Тананайко. Звісно, було неприємно. Спочатку навіть думала, що, може, справді займаю чиєсь місце. Але через півроку, зрозуміла, що тим людям, чиє місце я нібито займаю, ще потрібно дорости до мого рівня. Є перспективні дівчата, але вони молоді, без досвіду. З членами української збірної в мене нормальні стосунки. Під час зборів і змагань живу в одній кімнаті з Ніною Лемеш. Ми обидві заміжні, тож маємо спільну тему для розмови – наші чоловіки. А взагалі намагаюся не говорити про спорт з іншими біатлоністками. Здебільшого про життя.
– Вам із чоловіком вдається забувати про спортивні проблеми хоча б на якийсь час, чи й удома тривають розмови про стрільбу, лижі тощо?
– Ми намагаємося забувати, але це важко. Років два тому на тренуванні дуже сильно посварилися, чи, краще сказати, посперечалися. Кожний відстоював свою думку. А коли прийшли додому, то далі з’ясовували взаємини. Відтоді вирішили: спортивні проблеми залишаємо за дверима. А вдома просто любимося.
– На вашому пальці з’явилася обручка... Коли відбулася знаменна подія?
– Ми обвінчалися в липні. Офіційно наш шлюб ще не зареєстровано. Часу немає, та й змоги. Я громадянка України, а Костянтин – Білорусі. Утім нам і так добре. Ми вже чотири роки разом і не обтяжуємо одне одного. Костянтин старший за мене на тринадцять років, він завжди оберігає мене. Якщо потрібно вирішити якісь питання, я його відряджаю. Я взагалі дуже сором’язлива. Костянтин, окрім того, бере на себе всі домашні турботи. Дуже добре готує: млинцями, пельменями, чебуреками мене тішить. А на свята завжди лілії дарує.
– Знаєте, який подарунок чоловік приготував вам на Новий рік?
– Знаю, але не скажу: таємниця. Новий рік ми зустрічатимемо в Тисовці. В Сумах на базі маємо кімнату, але туди рідко заїжджаємо, хіба що речі залишити. А в Тисовці можна потренуватися і відпочити. Майже всі біатлоністи роз’їжджаються на свята. На базі мають намір залишитися тільки Іра Тананайко й Олексій Коробейніков. До речі, минулий Новий рік ми також зустрічали в Тисовці. Узяли зі собою шампанське на стрільбище і відкрили після останнього тренування, в такий спосіб провели старий рік.
– Напевно, одне з бажань, яке ви загадаєте в новорічну ніч, буде пов’язане з Олімпіадою?
– Так, це буде моя перша Олімпіада. Костянтин каже, якщо їхати туди, то аж ніяк не туристом. Я з ним згодна. Дуже добре пам’ятаю слова покійного Алєксандра Голєва: “Справжній спортсмен повинен тренування переносити на змагання”. Саме це намагатимуся зробити в Туріні. Щодо дистанцій, то потрібно вміти бігати всі. Цікаво, що раніше показувала результати в дисциплінах, які, здавалося б, мені не підходили. Виграла індивідуальну гонку на “Іжевській гвинтівці”. Посіла друге місце в пасьюті на чемпіонаті Європи у Франції. Усе це ще в складі російської збірної. Але перевагу все ж віддаю спринту, надто тепер (посміхається). Утім, щоб не сталося, життя після Олімпіади не закінчується.
Источник http://www.gazeta.lviv.ua
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Коментарі (Всього: 0)
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Оцінки в останній гонці
|
|
|
|
|
|
| Яка, на ваш погляд, має бути доля турніру прогнозистів в наступному сезоні? |
| |
|
Провести конкурс, як зазвичай
|
378
|
|
Провести конкурс, але зі значною кількістю вирахування найгірших гонок
|
|
126
|
|
Не проводити конкурс, оскільки не можливо створити рівні умови учасникам
|
|
38
|
| |
| проголосовать |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
