|
|
.gif)
|
|
|
2019-02-28 11:31 | Мінськ і Раубічи - це топ, але організація не витримує критики
|
|
|
|
Перше враження про країну, хочеш ти того чи ні, частково складається одразу ж після того, як тільки ти сходиш з трапа літака. І перше, що я побачив, це людей у військовій формі, які поглядом супроводжували чи не кожного пасажира нашого повітряного судна. Що вони там робили і навіщо перебували, мені, чесно кажучи, не дуже цікаво, але сам факт їх присутності там вже трохи напружував..
Транспорт
Розташування аеропорту цілком прийнятне, звідти ходять в місто автобуси через кожні 20-30 хвилин. Витягаєш зі своєї кишені 2 долари і через 40 хвилин ти вже стоїш в центрі Мінська. Гілок метро в столиці Білорусі лише дві, що стало для мене подивом. Ну, я той ще чайник в плані подорожей по колишнім радянським республікам, тому добре. Однак, через це далеко не в усі райони міста можна дістатися без особливих проблем.
Одразу скажу, що Мінськ закохав у себе максимально і безповоротно, хоча десь в душі я спочатку всіляко відкидав ці ендорфіни міста, які в'язали мене вже по руках і ногах. В цей же день я полетів за акредитацією і з'ясуванням деяких тонкощів, які були в процесі подачі для неї. Виявилося, що дістатися до Раубічей - завдання не з легких. По-перше, потрібно їхати на околицю міста, звідки час від часу відходили шатли для вболівальників, які, увага, були платними! Так, саме платними і для вболівальників, тільки вдумайтеся. Тобто, мало на кожному етапі Кубку світу організатори надають масу безкоштовних шатлів для усіх фанів, а тут їх зробили за розкладом, так ще й за гроші. Я пару раз катався на цьому автобусі. Вартість проїзду була 1 рубель і 70 білоруських копійок. Далеко не завжди зручно, стояти в натовпі, в штовханині, ну, а як інакше добиратися? Тільки на таксі за солідну суму.
Раніше моя колега Анна згадувала, що були шатли і для журналістів. Так, вони були, але по одному в день. По одному, Карл! Якщо я з якоїсь причини не встигаю виїхати в 9 ранку, то, що мені робити? Правильно, їхати за гроші з вболівальниками. І мене зачіпає не те, що я повинен віддавати за це гроші, а просто таке байдуже ставлення до журналістів. Якось я все ж встигав на цей автобус для преси, який вирушав з певної точки в 14:00 за місцевим часом. Вийшла наступна картина: я виходжу зі станції метро о 13:54, а цей шатл від'їжджає прямо у мене перед носом. Хоча, повторюся, за розкладом він повинен відправлятися рівно о 14:00. Анархія абсолютна, як хочу так і... Загалом, ви зрозуміли.
Акредитації
Окрема і не найприємніша історія була з акредитаціями. Коли я вже отримав схвалення від IBU, то мені й іншим моїм російськомовним колегам прийшов на пошту лист, наскільки я розумію, від головного організатора ЧЄ в Раубічах, про те, що ще повинні заповнити додаткову форму, де треба вказати всі свої особисті дані, аж до паспортних та адресних, і відправити їй. Нібито, такі закони в Білорусі, що всі іноземні журналісти повинні проходити цю процедуру. Ми з колегами в якийсь момент намагалися роз'яснити цю ситуацію в спілкуванні через електронну пошту з цією жінкою, але за підсумком все було без толку, і нам таки довелося заповнювати цю форму, щоб отримати тимчасовий дозвіл на журналістську роботу на території країни. Зробили, відправили, а фідбеку ніякого взагалі, куди і навіщо пішли наші дані - не зовсім зрозуміло. А коли видавали акредитації, то ніхто навіть і не згадував про цю процедуру, ніби нічого й не було.
Харчування
Ось це, напевно, моя улюблена тема, і тут сам Бог велів пройтися катком по годуванню у Раубічах. Ну, навіть годуванням це важко назвати. Так, я звик, що якщо приїжджаю на етап, то організатори завжди дбають про журналістів, і не залишать їх голодними ні до гонок, ні після. Але що було в Білорусі - взагалі треш. Нам було дозволено брати по одному-два бутерброда в день і тарілочку якоїсь юшки, яку називали супом. У перший же день мені довелося трохи поскандалити з дівчиною, яка, власне, завідувала роздачею харчування для журналістів. Її аргумент, на моє запитання: «Чому я не можу взяти цей бургер?», - просто змусив мій мозок закипіти, адже у відповідь я почув: «Ну ви ж вранці брали бутерброд, а він точно такий же за смаком». Ну, так і що мені тепер, з голоду здохнути, якщо він такий же за смаком? Ось це, чесно кажучи, мене трохи вивело з себе. По суті, тема абсолютно дріб'язкова, і, напевно, не варта уваги вболівальників, але я не міг це упустити. Якщо в Оберхофі я обурювався через погану їжу, так вона там хоча б була. А тут два бутерброди в день і чашка кави з печивом. Це реально сильно напружує, коли ти 3-4 години бігаєш біля траси, працюєш, приходиш замерзлий і голодний в прес-центр, а тобі кажуть, що не можна взяти бургер, тому що ти вранці їв бутерброд.
Атмосфера
У якийсь момент складалося враження, що чемпіонат Європи проводиться не в Білорусі, а в Росії. Гостей тут було набагато більше, ніж місцевих вболівальників. Мене це ні в якому разі не обурює, просто викликає деяке здивування. Як і те, що ведучі, як і самі організатори, практично не мали системи координат: «наше» і «ваше». У них все, що було російським - автоматично називалося їх. Починаючи від біатлоністів, закінчуючи Дідом Морозом. Щось це мені нагадує...
Звичайно, була підтримка і від українських вболівальників, за що їм великий респект і від мене, і від наших біатлоністів. Атмосфера сама по собі була цілком хорошою, але чогось все ж не вистачало... А, так! Головного атрибуту біатлонного свята – «п'яного» намету. Всі мої біатлонні захоплення ні разу не про алкоголь, але хіба без намету може бути та сама дружня інтернаціональна атмосфера, яка взагалі не знає меж? Мені здалося, що ні. Люди просто попивали собі глінтвейн на вулиці біля стадіону, спілкувалися маленькими групами, та й все. На задньому практично завжди можна було почути білоруські народні пісні, які найчастіше виконувалися живцем. Воно, звичайно, красиво, цікаво, але якось аж надто слухати це усі дні чемпіонату Європи поспіль. Я думаю, що не відкрию секрет, якщо скажу, що біатлонна аудиторія досить вікова, і з такою музикою увагу молоді вже точно не привернути, хоча це далеко не найбільш значимий фактор в цьому плані.
Загальне враження від організації
На жаль, враження про організацію чемпіонату Європи в Раубічах склалося далеко не найкраще. На це був ряд причин, до того ж, коли я розумів, що буду писати цей матеріал, мені якось захотілося бути більше в темі, краще розуміти про що пишу. За цим я пішов до головних організаторів змагань і попросив у них взяти список рекомендацій від IBU по тому, що і як потрібно зробити для чемпіонату Європи, якісь мінімальні вимоги. У підсумку, мене відправили до представників IBU, а давати цей текст без їх схвалення відмовилися. За підсумком, все так закрутилося, що я нічого і не отримав.
За вболівальників, чесно, говорити не можу, хоча і від них чув масу обурень. Тому в цьому випадку висловлю лише позицію своїх і деяких колег. Організація у частині журналістів була на дні, абсолютно. Всім було плювати на наш таймінг, шатли для медіа то були по одному, то їх взагалі скасовували за 20 хвилин до відправлення. Деяких моїх колег на вході роздягали мало не до трусів і просили включити фотоапарат і ноутбук, незрозуміло з якою метою. Вступати в полеміку з цими хлопцями не сильно хотілося, все ж не моя країна, і тут все далеко не за моїми правилами, а покататися в міліцейському бобіку завжди встигну.
Маленький і дуже незручний прес-центр, нікудишня їжа, незвично холодне ставлення до журналістів, подвійні стандарти (коли їсти дозволяли тільки за столом в кафе, а деяким представникам преси чомусь можна було і прямо за робочим столом), потворний транспорт і багато іншого, звичайно, залишили негативний слід в пам'яті. Але вже цього літа Раубічи прийматимуть літній чемпіонат світу, на якій мені дуже б хотілося поїхати, адже я реально закохався в Мінськ і його круту атмосферу. Сподіваюся, що за півроку білоруські організатори зроблять висновки і все виправлять, а мене на той час все ще буду пускати в країну, незважаючи на подібні тексти.
Влад Омельянченко, Раубічи
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Коментарі (Всього: 32)
|
[ 1, 2 ]
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Оцінки в останній гонці
|
|
|
|
|
|
| Яка, на ваш погляд, має бути доля турніру прогнозистів в наступному сезоні? |
| |
|
Провести конкурс, як зазвичай
|
363
|
|
Провести конкурс, але зі значною кількістю вирахування найгірших гонок
|
|
125
|
|
Не проводити конкурс, оскільки не можливо створити рівні умови учасникам
|
|
36
|
| |
| проголосовать |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
