Практика общения на сайте показала, что биатлонные фанаты - очень разносторонние и интересные люди, и круг их интересов явно не ограничивается только биатлоном. Поэтому всех, кто хочет общаться не только о любимом виде спорта, мы приглашаем сюда.
"Обо всем, кроме биатлона" - стала уже брэндом сайта. "Обовсемка" имеет свою историю, свои традиции, но и всегда рада приветствовать новых интересных людей. Эта тема будет свободна от модерации. Последнее, конечно, не касается комментов оскорбительного характера или содержащих нецензурные высказывания.
Из-за большой загрузки сервера мы вынуждены обновить комментарии "обовсемки" в новом разделе. Историю сообщений в "старой" теме можно посмотреть ЗДЕСЬ.
Кроме того, для удобства общения предлагаем структурированно оставлять комментарии по следующим темам:
Питання Веталя кілька днів тому змусило замислитися, а чим же, власне, я займалася останні півтора місяці: працювала, підробляла чи вбивала час? На роботу це точно не тягне, бо робота – щось стале і зрозуміле від і до. Спочатку вважала це підробітком – не обійшлося ж без матеріальної винагороди. За кілька тижнів після початку цього підробітку почала думати, що просто гаю час на не зрозуміло що. Але вже зараз думку свою змінила. Адже отримала значно більше, ніж втратила. Бо нові люди, з якими просто є про що поговорити, це зовсім не мало.
Ілля з’явився на роботі в сестри в середині вересня. Ми якраз приймали товар (не пам’ятаю, чи писала, що у неї невеличкий дитячий магазинчик), тому спочатку сплутали його з покупцем. Він почав здалеку, але врешті перейшов до основного: скоро вибори, і певна політична сила шукає помічників для передвиборчого процесу, і в його, Іллі, групу потрібні люди для неповної зайнятості на півторамісячний термін. Я одразу відповіла відмовою, бо за кілька років у соціально-політичній газеті встигла надивитися на політику з близької відстані. І Ілля пішов, залишивши номер телефону на випадок, якщо раптом хтось із наших знайомих виявить бажання все ж увійти до складу його групи.
Це було підступно з його боку, бо таки розбудив і давню мою цікавість, і вже майже втрачений набутий на попередній роботі рефлекс встрявати як не в «тойво», так у червону армію. Пам’ятаю, як колись писала статтю про «суперпрацедавців», що пропонували за тиждень більше, ніж я заробляла за місяць, і щоб отримати інформацію про цей дивний атракціон небаченої щедрості, довелося записуватися на співбесіду і на власні очі дивитися той дешевий фарс. Або заради майбутнього газетного матеріалу йти на обстеження в онкодиспансер і провести у цьому не дуже радісному місці цілий день, щоб набратися відповідних емоцій. Або зблизька спостерігати за буднями «мешканців» виправної колонії (якось воно не по собі, коли на вході забирають документи, потім у тебе за спиною зачиняється купа важких металевих дверей, а потім тебе ще й буквально поїдають очима десятки мужиків, у яких у послужному списку по кілька злочинів). Або намагатися поставити себе на місце адвоката виродка, який по-звірячому відібрав життя у матері своєї дитини… Скільки нервових клітин через це свого часу згоріло, але рефлекси – штука сильна, і щоб позбавитися їх, одного року, видно, малувато. А ще була у нас рубрика, щось типу «Журналіст міняє професію»: раз на пару тижнів колега цілий день то з водієм сміттєзбиральної машини їздила, то у торгівлі працювала, то меблі збирала, роблячи після цього дотепні матеріали, і я навіть шкодувала, що не я цю рубрику придумала, бо цікаво ж, певно, бодай на один день стати кимось іншим :)
Взагалі-то, працювати на виборах пропонували й раніше, у минулому житті. Але тоді хоч і було цікаво, чим все ж таки займаються усі ці численні працівники численних політичних штабів, та асоціювати себе у маленькому містечку, де пройшло немало років твого життя, з ім’ям тієї чи іншої політсили аж ніяк не хотілося. А тут: ні я нікого не знаю, ні мене – ніхто. Коли ще трапиться така ідеальна можливість подивитися на цей процес зсередини? Коротше кажучи, передзвонила Іллі й наступного дня заповнила анкету. Так я на шість тижнів стала співробітником – старшою виборчої дільниці – районного штабу однієї з політичних партій, яка прагнула потрапити до нової Київради.
Треба сказати, що працювати погодилася, лише пересвідчившись, що з безпосередньою агітацією моя робота пов’язана не буде. Бо рекламувати людям те, у що сам не віриш, це брехня, а брехати я не вмію. Колеги з минулого життя завжди активно заробляли написанням агіток для кандидатів усіх мастей, та такий заробіток не для мене. Дехто навіть стиха підсміювався, мовляв, ти диви, честь і совість журналістського цеху знайшлася. Ну так, у моєму розумінні наївної ідеалістки журналістика має бути четвертою владою, а не однією з найдавніших професій.
Але я відволіклася. Моя півторамісячна чи то робота, чи то що там передбачала відстеження активності інших партій щодо їхнього просування в маси (хто і яким чином на моїй дільниці рекламує себе на бігбордах, сітілайтах, розтяжках, дошках для оголошень, стовпах, в агітаційних наметах, поштових скриньках і таке інше) і відображення цього у звітах двічі на тиждень. Також вимагали присутності на заходах, які організовували конкуренти, з їх подальшим описом для штабу. Ближче до початку жовтня в обов’язки також включили організацію зустрічей партійного кандидата від округа з виборцями. Для цього за день-два треба було збігати у штаб, отримати оголошення і розклеїти їх біля під’їздів відповідних будинків (треба сказати, що одразу попередили: ніяких стовпів і стін – тільки спеціальні дошки), якщо зустріч відбувалася на твоїй дільниці, і безпосередньо запрошувати мешканців того чи іншого будинку за півгодини до зустрічі, якщо вона мала відбутися на дільниці іншого СВД. Крім того, треба було подати у штаб пару десятків номерів телефонів людей, згодних узяти участь у телефонному опитуванні, а також за кілька днів до виборів наклеїти на дошках фейс кандидата та розкласти у поштові скриньки брошури з програмою партії і біографією кандидата та пам’ятки про особливості цьогорічного виборчого процесу. Плюс ще у вересні усіх нас зводили на тренінг, де у загальних рисах знайомили з партійною програмою, вчили, як вести дискусію, коректно завершувати неприємний діалог, як поводитися в ситуаціях, коли співрозмовник налаштований на конфлікт, не сприймати негатив, яким можуть характеризувати партію, на себе особисто й іншим тому подібним речам.
2015-11-03 01:16
Робота на перший погляд нескладна, але десь на п’ятий тиждень почала проявлятися втома через постійну біганину та надлишок інформації. До того ж часом дуже напружувала неорганізованість вищої ланки та надто стислі терміни на те, щоб переміститися з пункту А до пункту В. Ще й різко прийшло похолодання, до якого вчасно не вдалося пристосуватися, тому кілька разів замерзала на зустрічах так, що організм опинився на межі «от-от зляжу».
Усього в групі нас було дев’ять: старший округу (вже згадуваний Ілля) і восьмеро СВД. Усі дуже різні, люди із своїми достоїнствами та недоліками, і кожного сюди привело щось своє.
Ілля. Таких прийнято називати «сам собі на умі». Завжди усміхнений, коли йому щось треба, і байдужо-відсторонений, коли треба щось тобі. Швидше розпалить конфлікт, ніж його загасить. Ще немає і тридцяти, але вже встиг попрацювати на всяких посадах на усіх виборах, починаючи з 2004 року, та і взагалі, наскільки я зрозуміла, працює від виборів до виборів на різні політичні сили. Не особливо пунктуальний та не дуже організований, тому наша група часто дізнавалася про все останньою.
Влад. Близько 40-45 років, хороший сім’янин, тимчасово не працює в очікуванні чергового суду по справі, через яку на фірму наклали штрафи з багатьма нулями. Крім того, за його словами, – родич однієї відомої українки, яка вийшла заміж за одного багатого американця. Спочатку ми його називали заступником Іллі, оскільки він, на відміну від нас, бував у штабі трохи не щодня. Але потім стало зрозуміло, що Влад просто працеголік та порядна людина, тому не міг сидіти й чекати на дзвінок від Іллі, а також дозволити, щоб тітки й дівчата власноруч тягали зі штабу пакети з літературою, призначеною для учасників зустрічей. Як і я, до групи потрапив з цікавості.
Надія Михайлівна. Гостра на язик рухлива жіночка віком за сімдесят. Активістка і непосида. На відміну від абсолютної більшості своїх ровесниць, люто ненавидить радянські часи. Пряма, як двері, різко критикує усіх і усе: від президентів своєї та сусідньої держав до комунальників та власного сина. До групи прийшла через свою непосидючість.
Людмила. Приємна усміхнена жіночка віку моєї мами. Досить говірка, активна, але в міру, у питаннях ЖКГ розбирається краще, ніж кандидат у депутати. Об’єктивна і пунктуальна. На виборах працює часто, бо зайва копійка ніколи не завадить.
Лідія Олексіївна. Дещо старша від моїх батьків. Людина-позитив і фонтан емоцій. Проявляє цікавість до всього, часом навіть трохи занадто :) Чоловіка не стало, діти роз’їхалися, з онучкою бачиться рідко, тому вся її любов дістається котові. Після того, як «попросили» з роботи через пенсійний вік, кілька місяців хандрила, відчуваючи себе непотрібною, і не знала, яким чином пристосуватися до життя на скромну пенсію, тому на пропозицію попрацювати на передвиборах пристала із задоволенням.
Інна. Однолітка моєї сестри, мати-одиначка, сама виховує 13-річного сина. Чоловік пішов, коли хлопчику було лише кілька місяців, і відтоді у житті дитини участі не бере. Працює і за себе, і за того хлопця, аби лише в сина було все необхідне. Життя змусило стати різкуватою, вміє постояти за себе. Береться за будь-який підробіток, вибори – не виключення.
Ніна. Вік – десь між 40-ка та 50-ма роками. Вихователька в дитячому садочку. Судячи із зовнішнього вигляду – явно не бідує. Скоріше за все, з тієї категорії людей, яким постійно чогось бракує, бо другої такої песимістки ще пошукати: якщо у Лідії Олексіївни усе завжди прекрасно, то у Ніни – гірше не придумаєш. Десять хвилин спілкування з нею – і навколишній світ починає малюватися виключно у чорно-чорних відтінках. До виборів не дотягнула, бо швидко все набридло, з початку жовтня замість неї почала працювати інша людина.
Наталка. Спочатку більшість вважала, що студенток у нашій групі двоє, але коли з’ясувалося, що я не вчуся, а вже давно вмію :) студенткою залишилася лише Наталка. Доволі цікава, але патологічна пофігістка. Вчиться не пам’ятаю, в якому виші, не пам’ятаю, на кого, і взагалі не дуже добре її пам’ятаю, бо її навчання лише чотири чи п’ять разів за півтора місяці розходилося в часі з кандидатськими зустрічами.
Оксана. Прийшла замість Ніни. Трохи старша за Інну, Іннина подруга. Дуже здивувалася, що ця дівчина є технічним працівником у школі. От прислів’я, що не місце прикрашає людину, а людина місце – точно про неї! Добра, весела, скромна. Чоловік, діти, непроста робота, але не запустила себе. З нею є про що поговорити, на що пожалітися і з чого посміятися. На передвибори привела відчутна нестача грошей.
Ну і Віктор, кандидат у депутати Київради, без якого картина буде неповною. Двадцять вісім, але виглядає років на десять старшим. Начебто простий, але й не простий. Намагався здатися кимось більшим, ніж є насправді. Жорстоко ігнорив діловий стиль одягу або хоча б кежуал і вперто приходив на зустрічі, за винятком одного-єдиного разу, виключно в джинсах і кросівках, через що кандидатом постійно вважали Іллю.
Коли більш-менш зрозуміла, хто з «колег» чим дихає, одразу стало приємніше працювати: годину-півтори (а іноді й дві-три, коли кількість зустрічей перевищувала одну на день), поки кандидата закидали безглуздими питаннями, на які він давав такі самі відповіді, нам можна було стати трохи осторонь і тихенько потеревенити про те про се.
Взагалі, найскладнішим було збирати зустрічі, бо людей неймовірно дістала вся ця щорічна «виберименешка», після якої нічого не змінюється на краще. Хоча винні у цьому не лише політики, а й ми самі. Збилася з підрахунку, скільки разів за ці кілька тижнів я почула: «А ваш кандидат щось на зустрічі роздаватиме? А може, стіни мені у квартирі утеплить? Ні?! Тю, чого ж за нього тоді голосувати!» Тобто людям не цікаво, чим кандидат займатиметься п’ять років, на які стане депутатом, і яким чином захищатиме інтереси району у міськраді, головне, щоб сьогодні пакет з макаронами дали. І якщо сам виборець не бажає змінюватися, то чому раптом має змінюватися результат виборів?.. Забігаючи наперед, скажу, що на окрузі, на якому я працювала, перемогу одержав кандидат, який поставив найбільшу кількість лавочок, відкрив найбільшу кількість дитячих майданчиків, пригнав найбільшу кількість вантажівок ґрунту для квітників, роздав найбільшу кількість пледів консьєржкам, продуктових пакунків пенсіонерам, солодкої вати та повітряних кульок дітям. І довго ще оболонці скаржитимуться на велику кількість МАФів, які стоять де попало (боротися з ними просили на кожній зустрічі з усіма без винятку кандидатами): як кажуть, новообраний депутат є власником значної частини цих МАФів :)
За тиждень до 25 жовтня Ілля повідомив нам, що 24-го наша робота не завершується: кожен із нас має відпрацювати ще й спостерігачем у день виборів. Зазвичай такого раніше не практикували, сказала досвідчена Людмила, маючи на увазі, що спостерігачами працювали за бажанням, а не за примусом. Але для мене це було можливістю побачити усе й одразу, тому не дуже-то й засмутилася. Хоча за два останніх тижні політика, вибори і смски від Іллі встигли набриднути так, що в очікуванні 26 жовтня я буквально почала закреслювати дні у календарику...
За день до виборів Ілля зібрав усіх нас для видачі своїх цінних вказівок і чистих бланків протоколів та щоб познайомити зі старшими спостерігачами на наших дільницях. Їхня функція полягала у спостереженні за загальним процесом виборів, роботою виборчої комісії, дій виборців та фіксуванні можливих порушень, наша ж – у паралельному підрахунку явки та голосів. Щоб це відбувалося простіше і швидше, нам роздали аркуші з напівпрозорими будиночками: з восьмої ранку до восьмої вечора треба було малювати будиночки навпроти позначок часу, а після восьмої вечора – навпроти прізвищ кандидатів у мери та назв партій. Одна рисочка у хатинці – це один опущений у скриньку бюлетень/один голос за кандидата (партію). Повна хатинка – 10 виборців/голосів. За допомогою цих малюнків можна було швидко надати актуальну інформацію, коли дзвонили зі штабу.
2015-11-03 01:16
І от він настав, цей довгоочікуваний день виборів. Настав, як уже повелося, вкрай неорганізовано. Кілька разів напередодні запитала в Іллі, на котру годину мають приходити на дільницю спостерігачі з ППГ, на що мені врешті-решт тицьнули під ніс інструкцію, де українською по білому було написано: «…не пізніше 07:45…». Ну ОК, подумала я, висплюся. Хоча інтуїтивно відчувала, що таки не висплюся. Першим – ще посеред ночі – прокинувся клятий зуб мудрості, про існування якого я вже була і забула, а о 6:30 телефон видав смску від Іллі: «Повідомляю, що усі спостерігачі мають бути на дільницях не пізніше 7:00»… Збори, ясно, видалися як на пожежу, добре, що хоч дільниця знаходиться у п’яти хвилинах швидкої ходьби – у племінниковій школі. Поснідати, звісно, не встигла, але на ранкове засідання виборчої комісії – таки так.
Про те, що день виборів швидко не закінчиться, стало зрозуміло ще до його початку, бо недосвідчена у цій справі голова і члени-равлики, яким усе фіолетово, здавалося, взагалі нікуди не поспішали: маючи годину в запасі, ледь встигли опломбувати скриньки й розібрати бюлетені до того, як запустили перших виборців. До слова, ці самі перші виборці з’явилися у школі раніше за мене: не усім нагадали, що треба перевести годинники :)
У перші десять хвилин хатинки у мене розмножувалися, ніби кролі, я ледь встигала малювати рисочки, бо людей набігло одразу близько сорока. Навпроти кабінок скупчилися черги, біля скриньок блукала купа виборців, спостерігачів і членів комісії, тому доводилося вертітися і так, і сяк, щоб нікого не пропустити.
Потім активність трохи вщухла і знову повторилася ближче до обіду: з 11 до 12 години явка була найвищою за день. Треба сказати, що десь до третьої дня молодь на дільниці майже не з’являлася, волевиявлялися переважно люди старшого віку та архідосвідчені. Дехто простоював у кабінках по 20-30 хвилин, вишукуючи знайомі прізвища, а може, й букви. Одна бабуся взагалі побила усі рекорди, просидівши спочатку півтори години на лавці біля спостерігачів, а потім ще й годину простоявши у кабінці. Усі вже навіть почали приймати ставки на те, чи дотягне вона до зачинення дверей о 20:00 :) Чому дехто витрачав так багато часу на дільниці, стало зрозуміло пізніше: маркером каліграфічно намалювати уздовж бюлетеня щось типу: «Нет дороги – нет голоса, дом номер такой-то» швидко не вийде :)
З напарником мені не пощастило: у той час як спостерігачі на інших дільницях дійсно працювали у парі, Сашко то півдня ходив голосувати туди, де прописаний, то грався з телефоном. Через це перехопити я змогла лише після дванадцятої, а вислизнути із спортзали до іншої важливої кімнатки – вже після зачинення дільниці. До того ж Сашко швидко розрядив свій телефон, і оскільки на дільниці зарядити його було ніде, то я змушена була відволікатися ще й на штабні смски, адресовані йому.
Нарешті голосування завершено. Голова оголосила кількість виборців, що проголосували на дільниці: трохи більше 970-ти. Мої підрахунки майже такі самі, з відхиленням у чотири виборці, але така похибка вважається нормальною. Загалом разом із тими, хто голосував за місцем перебування, явка склала 45%. Небагато, але все ж очікувано.
Процес погашення невикористаних бюлетенів лише підтвердив підозри, що у ліжку я опинюся нескоро: одні-єдині ножиці, схожі на дитячі, якими можна було перерізати лише два-три бюлетені, довели до сказу не одного спостерігача. За відділення того нещасного правого нижнього кутика хоча б за допомогою лінійки можна було б узятися одразу усім членам комісії, але ніхто нікуди не спішив… На годиннику була вже майже десята вечора, коли нарешті справа дійшла до відкриття скриньок. І от бюлетені з останньої скриньки опиняються на столі й розсортовуються на дві купи. Все, нарешті можна приступати до підрахунку голосів за мера.
Кличко одразу захопив лідерство. Його перемогу я спрогнозувала ще у вересні, коли почула, як кілька бабусь на лавці обговорюють, який Віталька хороших хлопець. Відрив у нього вийшов більш ніж солідний: десь 375 голосів проти, здається, 98-ми за БЮТівця Бондаренка.
Коли почали зводити загальну кількість, виникла проблема: бюлетенів виявилося 984, хоча мало б бути 985. Усіх заклинило, і замість того, щоб організовано перерахувати усі рожеві мерські купки і передивитися блакитну партійну купу, голова почала вибірково називати кандидатів, чиї бюлетені треба перерахувати. Часу на це витратили багато, але бюлетень так і не знайшли. Складання акту з цього приводу відняло ще годину.
Нарешті перейшли до партій. І десь на середині купи серед блакитних бюлетенів відкопали зниклий рожевий. З актом, який складали так довго і ретельно, відтепер можна було сходити у важливу кімнатку, а ще трішки часу втратили на те, щоб розпакувати Кличкові бюлетені й запхати до них пропажу. Про партійного лідера на нашій дільниці я вже писала (він висувався від «Батьківщини»), досить багато набрала також «Солідарність», «Самопоміч», «Свобода» і «Демальянс».
Після цього настав час складати протоколи за результатами голосування. Спостерігачі зробили це досить швидко, а от у членів комісії процедура розтяглася трохи не на дві години. П’ята ранку, спати хотілося відчайдушно, але якщо більшість спостерігачів влаштовувала підписана усіма членами комісії копія протоколу, то нам сказано було дочекатися, поки комісія з бюлетенями забереться з дільниці до ОВК, а потім ще й отримати підтвердження, що ОВК прийняла протоколи без зауважень. Якби равлики ворушилися після закриття дільниці пошвидше, то уся процедура успішно завершилася б до другої ночі, як це відбувалося на інших дільницях. Але оскільки равлики – це равлики, то спочатку вони не могли всунутися у чергу на машину, а потім потрапили у довжелезну чергу вже в ОВК: коли приїхали до окружної комісії, то були 82-гі. Зрештою протоколи їм вдалося здати аж о 22-гій 26 жовтня. Нас штаб відпустив з дільниці близько сьомої ранку, а здати свої копії протоколів і нарешті розквитатися з усім цим виборчим процесом мені, Оксані, Владу та Лідії Олексіївні вдалося тільки 27 жовтня.
2015-11-03 01:16
Чи шкодую я, що витратила півтора місяці на справу, яка зовсім мені не сподобалася? Ні, я щось останнім часом взагалі не шкодую за тим, що зроблено. До того ж, повторюся, нові люди – це завжди цікаво. І взагалі, продовжую упевнюватися: жодна людина не трапляється на нашому шляху просто так. Жодна! Кожна приносить у твоє буття щось своє, навіть якщо з’являється у твоєму сьогоденні на незначний термін: розвіює твої сумніви, підтверджує твої підозри, надихає на нові справи, стає прикладом – хорошим чи поганим, допомагає зрозуміти, що добре, а що не дуже, дає можливість «читати» у подальшому інших людей, подібних на себе, і тоді ти хоч приблизно розумієш, чого саме чекати від незнайомця. Ні, є, звісно, особи пустопорожні, але і вони перетинаються з нами не просто так: а раптом ми зможемо наповнити їх чимось хорошим, поділитися шматочком свого внутрішнього світу, і тоді й вони перестануть бути пустопорожніми?..
Шкодую лише за тим, чого так і не вдалося зробити. От, наприклад, так і не вийшло пофотографувати шикарне осіннє листя на клені з алеї, що біля будинку. Воно було так гарно забарвлене: яскраво-зелені краєчки і сонячно-жовта середина. А коли зупинитися під деревом, здавалося, ніби стоїш під ліхтарем – настільки жовто навкруг було. Жаль, що за цією колотнечею тоді на нього не знайшлося часу, а тепер уже воно стоїть майже голе і вже зовсім не сонячно-жовте. Коли ще таке дерево вдасться побачити, хіба що аж наступної осені..?
Зате тепер я знаю, що за півтора місяці передвиборів у Києві можна заробити стільки ж, як за чотири місяці роботи кореспондентом провінційного видання при 5-денному робочому тижні або за півроку роботи копірайтером без перерв, вихідних і прохідних. Зате тепер я знаю, що погоджуватися на подібну тимчасову роботу (підробіток, вбивання часу – потрібне підкреслити) більше ні за що не схочу, бо все там пластмасове і нещире. Живеш ніби чужим життям, і увесь час так і хочеться вимити руки. Як і після соціально-політичної журналістики, до речі, теж. Свого часу погодилася на посаду кореспондента знову ж таки з цікавості і просто через те, що це давало можливість писати. Коли зрозуміла, що все далеко не так, як я собі уявляла, прийшло велике розчарування. Протягом досить довгого часу хотіла змінити роботу, але вибору особливо не було, тому доводилося працювати. Хоча ні, вибір є завжди, просто не ставало сміливості щось змінити…
За ці півтора місяці не отримала відповіді лише на одне питання: цікаво, що б можна було зробити в межах міста чи окремого району на кошти, які витрачаються усіма партіями на передвиборчу друковану рекламу? Друкуються ж усі ці бігморди не на абичому, а на папері найвищої якості, і дурно переводять його в таких об’ємах, що стає до сліз шкода марно вирубаного лісу…
А ви, часом, не знаєте, що..? :)
2015-11-03 01:19
2 merezhka Питання Веталя кілька днів тому змусило замислитися
О как))) Сейчас почитаем. Люблю твои тексты)))
2015-11-03 01:42
Любителі постів в один рядок можуть не читати :)
Добре що попередила, пропускаємо :)))))
2 merezhka
Ваще то я здогадувався ;))))
Але ж Іллюха яка скотиняка :))))
А казав за Ханурика :)))
2015-11-03 01:52
2 merezhka
Спасибо. Было интересно.
Хотя мне показалось, что после первого поста будут "Интриги, скандалы, расследования")))
2015-11-03 01:57
2 Веталь (Полтава) О как)))
Бачиш, у тебе дар наштовхувати на питання :) Люблю твои тексты)))
О как (с) :)) Спасибо. Было интересно.
Прошу :) Хоч не дарма писала :) А "Интриги, скандалы, расследования" залишились у минулому житті :)
2015-11-03 02:02
2 Ба.Дудет.Джаз) Ваще то я здогадувався ;))))
Та ми ж лише перший день знайомі..? :))
Если я заболею,
к врачам обращаться не стану,
Обращаюсь к друзьям
(не сочтите, что это в бреду):
постелите мне степь,
занавесьте мне окна туманом,
в изголовье поставьте
ночную звезду.
Я ходил напролом.
Я не слыл недотрогой.
Если ранят меня в справедливых боях,
забинтуйте мне голову
горной дорогой
и укройте меня
одеялом
в осенних цветах.
Порошков или капель - не надо.
Пусть в стакане сияют лучи.
Жаркий ветер пустынь, серебро водопада -
Вот чем стоит лечить.
От морей и от гор
так и веет веками,
как посмотришь, почувствуешь:
вечно живем.
Не облатками белыми
путь мой усеян, а облаками.
Не больничным от вас ухожу коридором,
а Млечным Путем.
Я. Смеляков
2015-11-03 08:22
Интригующий матч выдали только что Финикс и Лос-Анджелес Клипперс! Санз сумели дать фаворитам Запада настоящий бой.
Алексей Лэнь впервые вошел в игру за 3:11 при счете 16-22 в пользу соперников, а уже через 5 игровых минут с его участием Санз были впереди 32-24! Но стоило украинцу уйти с площадки, как Клипперс совершили рывок 22-2!!! Игру Финикса в этот период американские комменты охарактеризовали одним словом: TERRIBLE. 39-48 к большому перерыву.
И когда казалось, что судьба матча решена, Санз совершили ответный рывок 19-5 и вернули интригу: 63-63! В этот период Финикс вернул свое любимое оружие в виде трехочковых, и даже Тайсон Чандлер мог заработать в атаке 3 очка, но смазал штрафной после забитого с фолом мяча. В условиях плотной и напряженной игры Джефф Хорнасек не рискнул выпускать резервистов, даже когда в конце третьей четверти его лос-анджелесский коллега Док Риверс дал несколько минут отдохнуть всей своей стартовой пятерке. А когда в начале четвертой 12-минутки резервисты Финикса все-таки появились, тренер предпочел вместо Лэня видеть на площадке Мирзу Телетовича…
В итоге те 6:55 на стыке первой и второй четверти оказались последними в игре для Лэня. За это время он смазал два броска с игры, но реализовал оба штрафных (2 очка), сделал 4 подбора, допустил 1 потерю и 1 раз сфолил. Ну и показатель полезности за счет упомянутого рывка оказался лучшим в команде: "+8". Больше украинцу не позволил отыграть Тайсон Чандлер, ставший лучшим в команде и проведший, наверное, пока лучший матч за Финикс (14 + 17 подборов).
Вообще, на удивление, Санз сегодня вполне могли и победить, будь точнее лидеры команды. Но у топ-бомбардиров мяч в корзину шел только по праздникам: Брэндон Найт (4 из19-ти бросков с игры), Маркифф Моррис (7 из 22-х), Эрик Бледсоу (6 из 19-ти). И суммарная точность команды в игре составила непривлекательные 37,1%. Правда, эти же люди по статистическим показателям и стали лучшими вслед за Чандлером: Найт (12 + 7 подборов + 8 передач), Бледсоу (16 + 4 подбора + 7 передач), Моррис (19 + 8 подборов). Но итоговый счет в пользу Клипперс (96-102), у которых лучшими стали Блэйк Гриффин (22 + 10 подборов) и Крис Пол (17 + 5 передач).
Финикс возвращается домой и следующий матч проведет в ночь с четверга на пятницу против Сакраменто. Начало в 04:00 по Киеву.
Среди других матчей дня привлекла внимание игра Леброна Джеймса и его Кливленда, выигравшего в Филадельфии 107-100. Не велика заслуга – обыграть аутсайдера, но сам Леброн за 33 минуты чуть было не сделал трипл-дабл: 22 очка, 9 подборов, 11 передач, 4 перехвата и 2 блок-шота! У Сиксерз лучшим оказался новичок Джэхилл Окафор (24 + 3 подбора). Вообще, драфт-2015 оказался, пожалуй, сильнейшим за последние несколько лет. Сразу 5-6 игроков дают основания надеяться на то, что вырастут в больших звезд. Но пока это только авансы.
Пока не подтверждается мой предсезонный прогноз, что к игре чемпионов в этом сезоне начнут подбирать ключики. Сегодня Голден Стэйт дома просто уничтожил крепкий Мемфис 119-69. 50 (!!!!!!!) очков перевеса!!! Лидеры традиционны: Стефен Карри (30 + 3 подбора + 3передачи + 3 перехвата) и Клэй Томпсон (14 + 7 подборов). Относительно небольшие очки связаны с тем, что во второй половине стартовая пятерка практически не играла – лидеры Уорриорз провели на площадке по 26-28 минут. И даже абсолютно "деревянный" центр Фестус Езели за 20 минут делает дабл-дабл: 11 + 10 подборов! У гостей можно отметить… А действительно, кого там можно отметить при таком счете? :) О, нашел! Можно отметить процент попаданий – такого я еще не видел – 27,1% с игры!
Ну и наконец-то показал себя прежнего Джеймс Харден (37 + 5 подборов), перестрелявший лидеров Оклахомы Кевина Дюранта (29 + 4 подбора) и Рассэлла Уэстбрука (25 + 8 подборов + 11 передач) и поспособствовавший домашней победе Хьюстона 110-105! Кроме Хардена классную игру выдали также Тай Лоусон (14 + 5 подборов + 11 передач) и Дуайт Ховард (16 + 8 подборов).
2015-11-03 08:42
2 merezhka
Цікаво було почитати, дякую)
2015-11-03 09:11
2 Bars Ты перешла на темную сторону?))
Ненадовго, в якості експеримента, але вже вийшла із сумрака :)
2 Jasya
Прошу :) І давай ще про Омеригу, завалимо ОВ безрозмірними постами! :))
2015-11-03 09:16
2 merezhka Цікаво було почитати, дякую)
+1
думав, що нема нічого більш занудного, ніж виборчі комісії та агітація...
але прочитав, вмієш писати:))
2015-11-03 09:28
2 merezhka
Ну не только же админу этим заниматься заниматься:)
2015-11-03 09:34
2 merezhka
Дуже цікаво написано, помітно що ти цим частіше займалася (я маю наувазі писанину)))
Ала я думаю що досвід був хорошим. Я теж перед виборами 2002 таким займалася. Але у кінці вирішила, що це не моє. Я людина поглядів і переконань і троти цього йти не можу.
2015-11-03 09:34
2 merezhka
Гарно пишеш! Цікаво! Хорошого журналіста видно здалеку!))
Мені теж пропонували попрацювати на виборах керівником округу за депутата від Свободи( він, до речі, виграв), але поки я вагалась, знайшли іншу людину. Але я не жалію, хоча могла підзаробити більше як на екскурсіях))).
2015-11-03 09:34
2 Mac думав, що нема нічого більш занудного
Я теж про це підозрювала, а тепер ще й напевно знаю :)
Дякую :)
2015-11-03 09:43
2 merezhka
А чого я про Іллю нічого не знав..?) Чи ти просто з Justafana знущаєшся? - Тоді одобряю)
p.s. Не прибідняйся, були і хороші експерименти заради написання статті) Хто зна, можливо за тиждень всі дізнаються)
2015-11-03 09:59
2 merezhka
Ні, щоб як Яся, по 1-2 посту в день : зав'язка - кульмінація - розв'язка:))) Вивалила усе і одразу:))) Тяжко ж так підряд аж 4 многобуквія:)))) Хоч і цікаво, але я поки тіки 2 осилила, роблю перерву:))
2015-11-03 10:03
Тяжко ж так підряд аж 4 многобуквія:))
2 бимама
Пропоную забанити її)
Ставимо на голосування?)
2015-11-03 10:03
2 Luckydresden
Дякую :) Та я все ж більше філолог :) Щоб бути журналістом, який пише про соціально-політичну сферу, треба мати товсту шкіру, справжню броню. А в мене цього немає, тому дуже часто в апатичному і депресивному настрої перебувала. Бо пишеш про серйозні проблеми, постійно думаєш про них, береш близько до серця, вислуховуєш після виходу номеру, як черговий чиновник біснується зі словами, що все написане - неправда, бо в місті взагалі все у шоколаді... Коротше, зрозуміло було, що це не моє. Але щоб зрозуміти - варто було спробувати, так само, як і з виборами.
На вільні теми, правда, дуже подобалося писати. Наприклад, якось звернула увагу на заморожені креветки, які «АТБ» під власною маркою фасував. Стало цікаво, скілььки там води, а скільки власне креветок, провела експеримент, виявилося, що з 900-грамової пачки виходить усього щось близько 100 грамів продукту :) От про таке писати зовсім не напружувало :)
2015-11-03 10:05
2 merezhka
Очень интересный рассказ. Где-то так себе все и представлял.
2015-11-03 10:11
2 Базіль Ставимо на голосування?)
Судячи з відгуків, забанити не вдасться:)))
1. Если вы уже регистрировались на сайте, введите ваш E-mail и пароль.
2. Если вы оставляете комментарий первый раз, вам необходимо придумать никнейм, и ввести ваш E-mail и пароль.
Имя или Никнейм: (не вводите его если вы уже регистрировались ранее)
.gif){kind=small}
