|
|
.gif)
|
|
|
2021-01-08 19:21 | Записки журналіста: Чи можна уявити Оберхоф без біатлонних вболівальників?
|
|
|
|
Біатлон у німецькому Оберхофі без звичного натовпу вболівальників з різних країн... Ви в це можете повірити? Напевно, як і я, ще досі не до кінця... Етап в Оберхофі, як відомо, рішенням IBU включений в серію «Золота класика». У 2020-му році мені пощастило побувати в цій «Мецці біатлону» в якості журналістки. Причому змагання в Оберхофі стали першим відвіданим мною особисто етапом Кубка світу. Оскільки в цьому році ви не побачите десятки тисяч уболівальників на біатлонних змаганнях, як і навряд чи зможете самі відчути дух біатлону, що панує безпосередньо на арені DKB-Ski-Arena Oberhof (Lotto Thuringen Arena am Rennsteig), вирішила поділитися з вами емоціями та безліччю фото з торішнього сезону (усі вони клікабельні й відкриваються в кращій якості).
Хочеться вірити, що в наступному році ситуація з ковідом перестане впливати на наші життя, і українські вболівальники (як і любителі біатлону з інших країн) знову зможуть підтримувати улюблених спортсменів «вживу». І ми знову побачимо на Кубку світу повні трибуни.
Як описати це незвичайне відчуття, коли готуєшся до першого в житті виїзду на етап Кубка Світу з біатлону? Радісне збудження, передчуття довгоочікуваної зустрічі з тими, за ким 20 років спостерігаєш по телевізору (хоча з українською командою з біатлону знайома особисто багато років), різні клопоти, пов'язані з квитками і програмою. Попереду мене чекав логістично непростий захід, так як планувалося відвідування одразу двох німецьких етапів (Оберхоф - Рупольдінг). Крім того, дізнавшись, що я буду в Німеччині, моя колишня університетська однокурсниця Олена запросила мене перед стартом січневих змагань погостювати у неї вдома у Біберах-ан-дер-Ріс (місто на півдні Баден-Вюртемберга).
Розписувати детально, як дістатися до Німеччини з України, скільки коштують авіа-, залізничні та автобусні квитки, не буду з кількох причин. По-перше, в цьому році все одно КС проходить, переважно, без уболівальників. По-друге, до наступного року напевно щось зміниться (у тому числі йвартість). По-третє, як вже згадала вище, їхала я не безпосередньо з України в Оберхоф, а спочатку до подруги в іншу частину Німеччини. До того ж, усі особливості DKB-Ski-Arena Oberhof і подробиці, як на неї потрапити, прямуючи з України, викладені в моєму огляді біатлонної арени за цим посиланням.
Зазначу важливе: нехай вас не лякає приліт / приїзд в якесь далеке від Оберхофа місто (якщо раптом при плануванні в майбутньому поїздок на цей етап натрапите на недорогі квитки). Залізничне й автобусне сполучення в країні розвинене настільки добре, що ви не будете відчувати жодних проблем. У цьому я переконалася особисто під час відвідування десятка німецьких міст. Спочатку було дуже страшно навіть думати про декілька пересадок з транспорту на транспорт, стикування поїздів і т.д. Але ця горезвісна «німецька точність» переконала мене. Все настільки логічно, продумано й зручно і, що називається, Just-In-Time, що сміливо можете розраховувати на те, що будете всюди в потрібний час, навіть маючи мінімальний час на якісь пересадки.
Поїздам в Німеччині взагалі варто було б присвятити окрему статтю, настільки вони мене вразили: практично ідеально чисті, комфортабельні, зручні у всіх сенсах (розклад і реальність співпадають хвилина в хвилину) та ін. У поїздках, звичайно, не варто забувати про можливість заощадити на групових квитках.
У яку б частину Німеччини ви не прибули заради візиту на Кубок світу - напевно знайдете, що подивитися з визначних пам'яток. Зізнаюся чесно: до січня 2020 року я не вважала Німеччину настільки цікавою, і вона не перебувала в моєму «short list» для відвідування. Але поглиблене вивчення цієї держави в сукупності з «екскурсійною програмою», радо наданою моїми полтавсько-німецькими друзями Оленою і Єгором, привели до того, що я почала просто захоплюватися цією країною.
Хіба можна не зарядитися позитивом від відвідувань місць з грифом «най-най» і «best of the best»? Щаслива, що довелося піднятися в Ульмі по гвинтових сходах на вершину найвищого собору в світі (Ulmer Munster), побувати в найкрасивішому замку світу Нойшванштайн (біля містечка Фюссен), відвідати офіційно визнаний Книгою рекордів Гіннеса «найкривіший готель світу» та ін.
А ще «Ульмська Венеція» - старий рибальський квартал, порізаний каналами (в районі впадання річки Блау в Дунай) - дуже романтичний район з оригінальними готелями, ресторанчиками і галереями.
Але навіть далеко від основних визначних пам'яток країни, у звичайних провінційних німецьких містах, на мою думку, дуже мило, затишно і по-душевному тепло. Думаю, що Німеччина в цілому мало кого залишить байдужим.
Заряджена побаченою красою «післяріздвяних» німецьких містечок, я вирушила безпосередньо в Оберхоф. Не покладайтеся повністю на відгуки, що гарне житло для відвідування етапу Кубка світу з біатлону там можна зняти тільки за півроку-рік наперед. Наприклад, особисто мені вдалося орендувати дуже вдало номер в самому Оберхофі в дуже хорошому місці (буквально в декількох хвилинах ходьби пішки від автостанції, супермаркету і будівлі Touristeninformation) всього за місяць до старту заходу. Сам стадіон також знаходився в пішій доступності, але необхідності добиратися пішки не було - регулярно ходили автобуси, що підвозили уболівальників безкоштовно. До того ж, було б нерозумно упустити можливість подивитися, як вся ця «різношерста братія» з різних країн світу їде на арену і налаштовує себе й усіх навколо на активне вболівання.
Як тільки я вийшла з автобуса, вперше ступивши ногами на оберхофську землю, відразу ж розпливлася в усмішці, упершись поглядом у прапор України на стовпі - від цієї, здавалося б, дрібниці, було так приємно, що словами не передати. Далі по вулиці на стовпах виднілися і прапори інших країн, але чомусь саме перед моїм автобусом я знайшла наш - синьо-жовтий. І так як погода в Оберхофі зазвичай дуже мінлива, тоді ж мимоволі у мене зародилася своєрідна традиція - фотографуватися кожен день біля цього стовпа з прапором, щоб по фото і через роки можна було згадати, як одного дня нічого не було видно крізь туман, іншого - лив дощ, потім - хурделиця, далі - практично бушувала весна і т.д.
Увечері в день прибуття, не зважаючи на деяку втому від дороги, я пройшла прогулятися подивитися на церемонію відкриття етапу: по-перше, це було дуже близько від орендованого мною будинку, по-друге, надзвичайно цікаво побачити своїми очима спортсменів, уболівальників, «п'яний намет»та інші невід'ємні атрибути біатлону. Вечірній Оберхоф виглядав дуже мило.
Роль «п'яного намету» в Оберхофі грав великий дерев'яний будинок-зал, в якому було б місце й для танцполу, якби він не був весь («під зав'язку») зайнятий людьми з келихами в руках. Треба сказати, що вживати алкоголь там можна було без побоювання впасти «втомившись» - падати було б просто нікуди :). Але жінці без супроводу (в моїй особі), відверто кажучи, було там досить ніяково перебувати, враховуючи увагу туристів напідпитку з різних країн. Тому, задовольнивши цікавість, більше я після вечора-відкриття даний заклад не відвідувала (фотогалерею і невеликий огляд церемонії «"Ласкаво просимо" в Оберхофі і поцілунок Бьорндалена» можна подивитися у нас на сайті).
І ось я вже готуюся до першого відвідування стадіону... У процесі підготовки до поїздки в Оберхоф я не стала сподіватися на диво й повірила словам Мартена Фуркада про те, що за десятиліття виступів на цій арені він не пригадує там гарної погоди. З цієї причини я взяла з собою відповідний одяг (теплу куртку, вологостійкі чоботи, дощовик), що рекомендую зробити надалі й тим уболівальникам, які колись в майбутньому вирішать відправитися на цей етап. Погода там дійсно дуже мінлива й мало передбачувана: то тепло та ясно, то холодно та мокрий сніг з дощем. Але ніяка погода зовсім не псувала мій настрій, чого я сама від себе не очікувала - більше 20 років вболіваючи за такий зимовий вид спорту, як біатлон, я просто терпіти не могла зиму, якщо чесно. Саме поїздка в Оберхоф з його одвічно поганою погодою, як не дивно, змінила моє ставлення до цієї пори року. Я переконалася, що дійсно «у природи немає поганої погоди, кожна погода - благодать», якщо ставишся з відповідним настроєм до всього цього. А перебуваючи в гущі «біатлонної каші» в Оберхофі неможливо не зарядитися тією атмосферою свята біатлону, коли показання термометра і «рози вітрів» уже ніяк не впливають на пережиті емоції. Думаю, що в цей «ковідний сезон» не тільки вболівальники, але і спортсмени, гостро відчувають нестачу тієї атмосфери.
Звичайно, опинившись вперше на біатлонній арені, відчуваєш себе трішки розгубленою - незважаючи на те, що перед поїздкою ретельно вивчаєш план стадіону, відгуки всіх уболівальників від попередніх відвідувань тощо. Спочатку була невелика дезорієнтація на місцевості й намагалася особливо не віддалятися від прес-центру. Але далі цікавість узяла гору і я оббігала вздовж і впоперек всю трасу й околиці неодноразово, щоб подивитися на власні очі, як вболівають на різних ділянках дистанції, де які підйоми-повороти, які повинні проходити спортсмени й т.д. Після цього відчула ще більший азарт - як в гонитві за якимось вдалим кадром, так і завдяки емоціям і тому заряду позитиву, які отримувала від усього навколо.
Спочатку напружує, що на голові у тебе якась безглузда шапка, хоча й обирала її перед поїздкою сама. Просто така біатлонна традиція, судячи по людям навколо: чим дурніша шапка - тим краще :).
Уявіть, коли в перший раз бачите на власні очі величезний стадіон, кілометри трас і тисячі біатлонних вболівальників. Ще й погода змушує згадати про дощовик, поверх якого мені, як фотокореспонденту, обов'язково було натягнути спеціальний фотобіб (як це - одночасно бути репортером, фотокореспондентом, відеооператором, редактором, коректором, адміністратором-логістом у поїздці - уточнювати не буду, але нудьгувати було ніколи).
Описати в нюансах щоденні перипетії вболівальниці-журналіста на етапі Кубка світу не представляється можливим, але спробую скластити подобу фотозвіту середньостатистичного дня (усі фото нижче були зроблені мною в Оберхофі в 2020 році).
Опинившись на біатлонній арені, спочатку помічаєш загальне: наскільки людно, яка погода і атмосфера серед уболівальників, а серед них шукаєш рідні українські прапори й знайомі обличчя на трибунах.
Відчуваєш хвилювання, стоячи поруч зі спортсменами, які стартують. І ще більші емоції, зустрічаючи їх на фініші, де день у день успіхи й поразки ходять поруч.
Далі багатокілометрова пробіжка по трасі - без лиж і незалежно від того, яка погода за вікном. Адже треба розуміти, як біглося спортсменам цього дня, і що відбувалося на вогневому рубежі, про що «по гарячих слідах» можуть повідомити представники тренерського штабу, які перебувають на стрільбищі.
Якщо пощастить, то можна встигнути забігти в прес-центр: погрітися, обробити якісь свіжі матеріали і перекусити. Можна навіть заглянути до тих, кому зовсім вже пощастило - у VIP-ложі завжди тепло, затишно і ситно. Хоча, справедливості заради, настрій у людей на стадіоні нітрохи не гірший, ніж у «віпів».
Далі знову - «вперед на амбразуру». Спостерігати за підготовкою лиж до гонки, за роботою нашого тренерського штабу на стрільбищі в процесі змагань і посміхатися разом після закінчення чергового нелегкого дня.
Не відчувати ніг від втоми, пробігши багато кілометрів по трасі з важким фотоапаратом, робочим блокнотом, телефоном з селфі-палкою і всякими накидками-шапками-рукавичками (необхідними атрибутами відвідування Оберхофа). Остовпіти, побачивши «серп і молот» на прапорі поміченого уздовж траси вболівальника, зупинитися заради селфі з усміхненим чоловіками, проігнорувати кілька пропозицій «на брудершафт» по ходу просування по дистанції та інші веселі моменти, які урізноманітнювали кожен змагальний день.
Після гонок приємно спостерігати за роздачею автографів українськими і зарубіжними спортсменами. Як мати дитини з інвалідністю (у доньки ДЦП), не могла не пустити сльозу, помічаючи, як організовано відвідування етапу людьми, які потребують певних умов, і скільки персональної уваги їм приділяється (спасибі від душі за всіх, кому подарували хвилини щастя!) .
Далі - серія щоденних інтерв'ю. Тренерський штаб, капітани жіночої та чоловічої команд, спортсмени і сервісмени - кожна людина унікальна й настрій являє собою гойдалки (у залежності від умов і результатів). Іноді розпитування після гонок можуть підтримати, іноді - різонути «по живому», часом питання журналістів дратують або навпаки - залишають байдужими. І навіть маючи в кишені диплом психолога, у мене не завжди виходить «розговорити» людину. Найчастіше тому, що на перший план виходить не журналіст і психолог, а співчуваюча вболівальниця, якій шкода смикати зайвими розпитуваннями втомлених (і не завжди задоволених) наших біатлоністів.
У черговий раз захекавшись, подолавши кілька кілометрів по трасі, інколи про себе тихенько матюкаючись і згадуючи з посмішкою, як нецензурні слова іноді прориваються в трансляції від спортсменів, усвідомлюєш, як же хвилююче - стояти в метрі від п'єдесталу і мати можливість особисто поговорити з кращими з кращих.
Але весь мій досвід не підготував мене до зустрічі з Легендою. Ніколи в житті мені ще так не доводилося ніяковіти, як тоді, коли попросила про спільне фото Короля. Що стосується біатлону, у мене було свого часу всього дві мрії: щоб наші дівчата завоювали золото на Олімпіаді в Сочі (у що завжди вірила), і щоб колись мені випала нагода особисто поспілкуватися і сфотографуватися з найвидатнішим (для мене) спортсменом сучасності - Уле-Айнаром Бьорндаленом. Важко підібрати слова, щоб описати захват від селфі з Уле і його дружиною Дашею Домрачевою. У перший день, проходячи повз, я не наважилася навіть просто посміхнутися в їх бік - спостерігала за парою чемпіонів здалека. А вже на другий день сама не помітила, як попросила у Даші дозволу сфотографуватися з її чоловіком, продублювавши Уле-Айнару англійською і отримавши його згоду. Уся та розмова досі в голові, як в тумані. І хоч після того ще не раз була можливість нам поговорити, більше не наважувалася.
У той же час здійснила кілька спроб зробити селфі з Мартеном Фуркадом (як відчувала, що він завершить кар'єру). Але то він був у невідповідному настрої від нелегкого в кар'єрі останнього сезону, то тренер «забирав» його. Тож не дивно, що на довгоочікуваному селфі з Мартеном (в останній оберхофський день) у мене виблискують практично всі наявні зуби. :)
Інші «трофейні» фото з біатлонними зірками викладати не буду - думаю, що і без того більшість уболівальників цілком розуміють і поділяють моє почуття захоплення в даному випадку.
Після гонок зазвичай - релакс. Для когось це фан-шоп, комусь цікавіша шоу-програма, хтось поспішає в «п'яний намет», який я особисто вирішила не відвідувати, а хтось проводить дегустацію різних сортів німецького пива і смачнючої ковбаски вдома (ja-ja, das ist fantastisch).
Оберхоф - досить неординарний етап. Про непередбачувану погоду (а щ як вітали тут в 2020 році з Днем народження Олену Підгрушну) можна прочитати тут.
Ця арена - не найщасливіша для української збірної. І етап в 2020 року не подарував українській команді нові медалі. Але може в 2021-му наших спортсменів буде чекати тут успіх? Наприклад, два Артема, Прима і Тищенко, саме в Оберхофі свого часу показали свої найкращі на даний момент результати в кар'єрі на гонках Кубка світу (5 місце Прима і 10 місце Тищенко). Здобуті ці високі місця були в спринті. У 2020 році, до речі, Артем Прима також був високо тут в спринтерській гонці - на 15 місці.
А ще торішній «оберхофський» спринт запам'ятався дебютом на КС Богдана Цимбала.
У Дмитра Підручного і Юлії Джими також в Топ-10 особистих результатів у кар'єрі значаться 5-і місця, здобуті колись в Оберхофі.
Олена Підгрушна і сестри Семеренко привозили раніше звідси бронзові нагороди (бронза Олени в спринті, Валі в персьюті і 3-е місце Віти в переслідуванні 2018 -ого року). Крім того, звичайно, були в нас тут свого часу медалі в естафетах.
Завдяки емоціям, отриманим в Оберхофі, я полюбила цей етап навіть з його непростою погодою. Напевно, більшість уболівальників саме за цим і їдуть на біатлон: отримати можливість побачити зблизька улюблених спортсменів, покричати на всю силу голосових зв'язок в їх підтримку, попити смачного пива і знайти нових друзів з різних країн, об'єднаних однією великою любов'ю до біатлону. Тому якщо ви сумніваєтеся, чи варто їхати на біатлонний етап конкретно в Оберхоф - без сумнівів, варто. Ви обов'язково знайдете, чим зайнятися, і отримаєте найяскравіші емоції.
Від душі хочеться побажати всім, щоб справдилися ваші мрії, і кожен з уболівальників хоча б раз зміг відчути "смак біатлону" під час етапів Кубка Світу в реальності. Мені нелегко було відібрати пару десятків фотографій для цих «Записок журналіста», які б могли проілюструвати, що відбувалося і хоч трохи передати вам те, що відчувала я. У фотогалереях нашого сайту ви можете знайти набагато більше, але бажаю вам, щоб подібні фото з'явилися й у вашому домашньому архіві свого часу. Мої записки й фото тут більше відбивали не конкретні події, а емоції, які відчувала я, і які майже гарантовано відчують ті, хто вперше доторкнеться до біатлону наживо. Чого я всім і бажаю! Нехай скоріше повертається біатлон з повноцінною підтримкою гарячих сердець уболівальників!
Вікторія Родічева
(усі наведені фото автора)
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Коментарі (Всього: 30)
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Оцінки в останній гонці
|
|
|
|
|
|
| Яка, на ваш погляд, має бути доля турніру прогнозистів в наступному сезоні? |
| |
|
Провести конкурс, як зазвичай
|
378
|
|
Провести конкурс, але зі значною кількістю вирахування найгірших гонок
|
|
126
|
|
Не проводити конкурс, оскільки не можливо створити рівні умови учасникам
|
|
38
|
| |
| проголосовать |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
