|
|
.gif)
|
|
|
2019-08-27 13:43 | Христина Дмитренко: Було достатньо смсок, що мені пора зав'язувати з біатлоном
|
|
|
|
 Христина Дмитренко - та сама зірочка на небі українського біатлону, яка вже кілька років намагається яскраво світити, вселяючи надію в душі наших уболівальників. З кожним роком робити це, відверто кажучи, все складніше. Кожен сезон дається все важче, а перехід у дорослий біатлон на носі. Це служить однією з головних причин для порції критики, яку Христина отримує регулярно. Але мало хто знає, що їй довелося пройти до цього, і як важко дається кожен крок у великому спорті. Христина Дмитренко відверто про гроші, спорт, критику і депресію:
- Як твої справи, як настрій перед змаганнями?
- Поки все добре (сміється). Трохи відпочили перед гонками і настрій покращився.
- По суті, для вас сезон вже почався. З якими думками і бажаннями входиш в біатлонний рік?
- Ось зараз, чесно скажу, присутня якась невпевненість, адже в останні два роки в мене були далеко не найкращі результати. Тому, зараз вже хочеться подивитися, як на них позначиться підготовка з юніорською командою.
- Минулий сезон для тебе - це провал?
- Так, безумовно. Це був мій найгірший сезон. Просто хочеться скоріше його забути і залишити десь позаду, як один з етапів, який залишився позаду.
- Чисто функціонально можеш оцінити себе в тому сезоні? Що було не так?
- Я навряд чи можу якось об'єктивно давати оцінку свого стану, який був тоді. Я, як і всі дівчата, виконувала програму тренерського штабу і очікувала кращих результатів.
- Окей, ось зараз можеш порівняти свій стан в даний момент, і згадати те, що було рік тому?
- Не знаю, як це описати, але ось зараз є така маленька надія, що ось все піде як треба. Я добре себе почуваю, непогано виконувала свою роботу. У минулому сезоні теж ніби як добре підходила до офіційних стартів, але потім з кожною гонкою впевненість пропадала і пропадала.
- Це через погані результати?
- Так, через результати, до того ж, я сама відчувала, що щось йде не так.
- Напевно, такий хід подій б'є по моралі.
- Так, і причому дуже сильно. Коли ти чисто морально спустошений і фізично відчуваєш себе не найкращим чином, словами не передати, як тяжко.
- Майже всю передсезонку ти, разом з ще деякими дівчатами з юніорської команди, відкатала з основою і під керівництвом Андрія Прокуніна. Ця підготовка пішла тобі на користь чи навпаки?
- Ну... я думаю, що на користь. Тоді ми виконали дуже великий обсяг роботи, а зараз ось реально менше робимо, і я це відчуваю.
- Ну, ось в цьому і було питання. Чи не перевантажили вас?
- Я не знаю, що тобі на це відповісти, чесно. Може і так. Я ж не тренер, поки не до кінця розумію, що правильно або неправильно. Я завжди намагалася робити багато навантажень. Ще із зовсім юних років, коли почала займатися під керівництвом Ворчака, я вже виконувала обсяг роботи не за своїм віком, а на декілька років старше.
- У минулому сезоні у нас на юніорському чемпіонаті світу гарно показала себе Катя Бех. Не було думки, що на її місці або поруч з нею на п'єдесталі могла бути ти?
- (Сміється) Ні, абсолютно. Ми ж займалися за різними програмами, у різних тренерів, тому таких думок і близько не було.
- Ми вже говорили з тобою, що погані результати б'ють по моралі. Було таке, що біатлон тебе приводив до депресухи?
- Так звісно. Всяке бувало, від невеликого смутку до серйозної депресії. Думок, щоб зав'язати зі спортом, не було, але моментами бувало дуже тяжко.
- Коли останній раз ловила себе на думці, що ти, прям, в депресії?
- Ну, ось в кінці минулого сезону. У мене тоді ще були проблеми з коліном. Ну, вони і зараз є, але я ось півтора місяці його лікувала і відпочивала.
- Ти, відпочиваючи, кайфувала чи була в напруженні, через те, що на час залишилася без фізичних навантажень?
- Я перший час була стурбована, що не виконую навіть якусь базову роботу. Але розуміла, що це просто необхідно, тим більше, після такого непростого сезону.
- Були моменти, коли хотілося просто напитися?
- Ні, я взагалі в це міжсезоння не вживала алкоголь, та й бажання особливого не було. Як на мене, то алкоголь - це не та тема, яку поки варто обговорювати в такій ось медійній площині.
 - Давай про позитив. У тебе був певний зліт у кар'єрі - це золото на юнацькій Олімпіаді в Ліллерхамері. Після цього досягнення з'явилася якась надупевненість в своїх силах?
- Ні, у мене такого не було. Я ж розуміла, що це тільки юнацький рівень.
- Та облиш, адже ейфорія точно була.
- Ну, не без цього. Я була дуже задоволена собою і раділа тому, що вся виконана робота вилилася в такий результат. Вийшло подарувати позитивні емоції батькам, усім, хто зі мною працював весь цей час, ну і собі звичайно ж (сміється).
- Які емоції відчуваєш, коли приходиш в НОК, а там висить твоя фотка в скляній рамці?
- А я її не бачила ще.
- Серйозно? Я бачив, а ти до сих пір ні? (сміється)
- Сама ось не розумію, як так сталося (сміється).
- До речі, що там було щодо призових після Ліллерхамера?
- Ой, я вже й не дуже пам'ятаю, якщо чесно.
- Ні-ні, згадуй, це ж цікаво.
- Мені тоді подарували телефон і грошенята.
- А яка сума грошей була?
- 20 тисяч гривень готівкою було від Володимира Михайловича і 2,5 тисячі на місяць в якості стипендії мені НОК давав.
- Ага, і як ти їх витратила?
- Так, я їх особливо і не витрачала, поклала тоді на рахунок, вони там лежали просто певний час.
- Вони так і лежать у тебе недоторканими?
- Ні, я тоді квартиру купила.
 - Стоп. Чернігів відносно недорогий, але як ти могла купити квартиру за такі гроші?
- А, так я просто весь час відкладала, то зарплату, то якісь призові.
- Як ти взагалі прийшла до цього? Адже мало бути цілеспрямоване рішення, щоб купити квартиру.
- Ні-і. Ось була премія Петра Новаковського, начебто так вона називалася. У ній в категорії до 18 років вибирається найкращий спортсмен Європи. Власне, я там перемогла і отримала призові в розмірі 12 тисяч євро. Ось, відповідно, це і був основний внесок на покупку квартири. Ці гроші потрібно було кудись вкласти і надати чек про те, як ця сума була витрачена. Тут, швидше за все, вибір - машина або квартира. Але мені на той момент ще не було 18, прав немає і водити я не вмію. Та й взагалі, більш доцільним виглядало придбання власного житла.
- У 17 років у тебе вже була власна квартира? Вау.
- Так, але, ясна річ, що я ж її не сама купувала. Мені допомагала мама і міська влада. До того ж, як я розумію, забудовники цього будинку дізналися, що я спортсменка, зробили мені певні знижки і також допомагали з усім цим процесом. Та й взагалі, багато хто надавав мені допомогу в цьому моменті.
- Після того золота на юнацькій Олімпіаді не прилітало пропозицій про зміну громадянства?
- Ні, жодного разу такого не було, навіть натяків. Ну, прізвища я називати не буду, але було таке, що говорили: «Ось звернися до цієї людини, якщо буде бажання, він тобі допоможе».
- Прізвища називати поки не можемо?
- Ні в якому разі.
- В інтерв'ю трирічної давнини ти сказала, що тобі вже не так цікаво займатися зі спортсменами твоєї вікової групи, нібито тобі набагато краще тренуватися з сильнішими спортсменами, щоб тягнутися за ними. Зараз щось змінилося?
-Ні, мені все так само подобається займатися зі старшими. Ось, наприклад, мені дуже комфортно працювати з Анею Кривонос. Вона старша за мене на два роки, але нам дуже добре разом тренуватися.
- У тому ж інтерв'ю ти казала, що за рік в школі була лише тричі. Зараз як йдуть твої справи з навчанням?
- Справи добре, правда, іноді забуваю на якому я курсі (сміється). Мене, буває, запитують, а я кажу, що на другому, потім згадую, що на третьому і ось уже на четвертий переходжу.
- На виборах президентських і парламентських встигла проголосувати?
- Так, я як раз була вдома в цей час.
- Як тобі зміна влади в нашій країні?
- На даний момент я поки зі схваленням ставлюся до того, що відбувається в країні, і до того, яким чином нова влада намагається щось змінити. Не знаю, наскільки це все правильно, адже я досить далека від якоїсь серйозної політичної аналітики, але можу сказати одне - поки нова влада викликає почуття довіри, це однозначно.
- Назви три речі, які б ти хотіла змінити в нашій країні.
- Дуже хотілося, щоб в нашій країні, нарешті, змінилася сама система державного управління. Друге - хочу реального розвитку різної інфраструктури країни, щоб сюди приїздило більше туристів, і щоб наші люди їздили за кордон відпочивати, а не працювати. І, звичайно ж, хотілося б викорінити ту корупцію, яка у нас зараз є, вона зупиняє неймовірно багато процесів, як на мене. Ну, і найголовніше - щоб не було війни.
- Ми вже згадували, що тобі 20 років. Це ж сама жара для особистого життя, усіляких розваг та іншого. Але ти більшість свого часу віддаєш спорту. Наскільки тобі вдається балансувати між цими двома межами?
- Я ж в спорті давно, тому для мене в цьому немає нічого нового. Так, він забирає багато часу, але це не дивно, адже саме спорт у мене зараз стоїть в пріоритеті. У мене на даний момент є стосунки. З хлопцем зустрічаємося близько півроку, поки все добре і виходить вдало поєднувати заняття улюбленою справою і особисте життя.
- Ти ж постійно в роз'їздах, а це, напевно, дуже його напружує.
- Слухай, ну таке життя спортсмена, нічого з цим не поробиш. Він прекрасно розуміє мої пріоритети і у нас в цьому плані немає ніяких проблем, все добре. На рахунок того, щоб погуляти і відпочити, повір, час завжди може знайтися, було б бажання.
 - Ти ще досить молода, але все ж, не відвідували думки про те, щоб відсунути спорт на другий план заради особистого щастя?
- Ні-ні, та й близько такого не було. Знаєш, я собі так збудувала невеликий план - відбігати два олімпійських цикли обов'язково, а потім вже задуматися про сім'ю і особисте життя. Але поки тільки спорт в моїй голові.
- Розкажи, як провела свою останню відпустку?
- Я ось їздила до Ізраїлю, у мене там мама живе і працює вже кілька років. Мені там дуже сподобалося відпочивати. Ми там встигли і на море і на купу різних екскурсій. Після цього у мене залишилися тільки найкрутіші враження, тепер постараюся, по можливості, відвідувати цю країну.
- А в Чернігові як вважаєш за краще проводити свій вільний час?
- Я дуже люблю кіно. Ось взяти попкорн з колою і піти на якийсь фільм - практично ідеальний вечір для мене. Зрозуміло, що іноді потрібно себе стримувати в таких походах, адже попкорн і кола це далеко не найкорисніші продукти харчування.
- Так чи інакше, ти хоч трошки, але вже медійна особистість. Встигла трохи вигребти хейта від уболівальників?
- Ну, аж, щоб такого хейту, то напевно і не було. Не бракувало, звичайно, смсок з текстом, що, мовляв, пора вже зав'язувати з біатлоном. Мені і так важко було морально в тому сезоні через результати, але повідомлення про те, що мені потрібно більше тренуватися, менше гуляти - приходили частенько.
- Як ти реагуєш на це? Відповідаєш таким людям?
- Чесно кажучи, руки іноді так і сверблять щось написати, але навіть в пориві злості я прекрасно розумію, що іноді краще промовчати.
- Слухай, ну такі повідомлення напевно впливають на твій контент в соцмережах, і ти намагаєшся себе обмежувати в якихось фото і постах?
- Так, я і так не особливо викладаю фотки, тим більше з якихось гулянь. У моєму житті їх не так вже й багато, як комусь може здатися.
- Були якісь кумедні випадки, пов'язані з коментарями під твоїми фото?
- Так, до речі, одразу ось згадала один з таких (сміється). У мене, здається, була фотка з соняшником або з лопухом якимось в Тисовці, розумієш, в Тисовці! Напевно, не всі люди розуміють, що там навіть елементарно магазину продуктового немає, не кажучи вже про щось інше. Так ось, у вихідний день я пішла до криниці і по дорозі побачила лопушок, вирішила з ним зробити фото. Я ще була в спортивній формі, до речі. І якийсь чувак пише: "Іди вже тренуйся, як не подивлюсь, так ти все фотографуєшся". Я йому в нормальній формі відповіла: "Добре, будемо більше тренуватися", і тут він побачив мій коментар і одразу почав виписувати, мовляв, ой, я ось стежу за тобою і твоїми результатами, ти така молодець (сміється). Ну, це нормально? Спочатку пише, щоб я йшла тренувалася, а потім починає ось так підлизуватися. Але, справедливості заради, хочу зазначити, що у мене є групка людей, які іноді мені в «лічку» пишуть всілякі приємні речі і намагаються підтримати після якихось невдач.
- Лера, може влетіти за тебе в коментарі і напхати комусь, хто писав про тебе негарні речі?
- До такого ще, напевно, не доходило. Можуть показати якісь неприємні коментарі про неї або про мене, ми з нею разом можемо побузити, але ніхто нікому відписувати не буде.
- Які взагалі ваші з нею стосунки? Ви ж мало того, що сестри, так ще й багато часу разом проводите через біатлон.
- Так, ми в першу чергу дівчатка, тому сварки - справа нерідка у нас. Іноді просто на зборах домовляємося жити окремо, щоб відпочити одна від одної. У нас навіть на хлопців абсолютно різні смаки. Ті, хто подобаються мені, для Лери - це взагалі жах, і навпаки (сміється). Ну, це ж на краще, уяви, якби у нас смаки були схожі. Нам, як би, і без того вистачає тем для сварок (сміється).
- Коли ми говорили з тобою в кінці минулого року ти сказала: "Мама поїхала на заробітки, тата немає. Тому ми з Лерой удвох готуємося до Нового року". Чи можемо про це поговорити?
- Так звісно.
- Що твоя мама робить в Ізраїлі, і як вона там взагалі опинилася?
- Почалося все з того, що її подруга повинна була їхати на заробітки, але у неї щось там не вийшло, і вона запропонувала мамі піти на співбесіду. Мама сходила, після чого сказала, що незабаром вже буде їхати. Потрібно було бачити її радісне обличчя, коли вона прийшла додому з тортиком і сказала, що звільнилася з роботи. Ми теж за неї раді були, тим більше у нас тоді якраз теж починався сезон, і ми незабаром самі виїжджали з дому. Вона пробула там три місяці, потім півроку, потім ще рік. Так час і пролетів. У неї там сестра живе, і мама поки залишилася у неї.
- Ти так спокійно про це говориш. Ти підтримуєш всю оцю хвилю робочої міграції з України, яка відбувається в останні роки?
- Ясна річ, що це ненормально, і так бути не повинно. Ну, а що поробиш людям, коли гроші потрібні, а тут вони або не бачать варіанту нормального заробітку, або його просто немає.
- Ти казала, що тата у вас немає. Що з ним сталося?
- З самого дитинства у нас був вітчим. А тато... якось поїхав на заробітки, і все - пропав. Народилася Лера, він почав туди-сюди їздити, потім з'явилася на світ вже я, він може там раз мене побачив і знову поїхав, на цей раз з кінцями. Декілька років тому мама бачила, що він заходив на її сторінку в одній з соцмереж, але нічого не писав.
- А він хоча б знає, що його дочки займаються серйозно біатлоном, що одна з них олімпійська чемпіонка серед юніорів?
- Він у курсі, що ми з Лерой займаємося біатлоном. Здається, не так давно він навіть до Чернігова приїжджав. Принаймні, так розповідали мамі.
- Приїжджав до Чернігова і навіть не спробував побачитися з вами?
- Ні-і. Він навіть до батьків не заходив. З друзями зустрівся і поїхав знову на заробітки.
- Тобто з самого початку вас виховувала тільки мама та і вітчим займався цим?
- Ні-ні, тільки мама. З вітчимом у нас взагалі якось відносини не склалися, і зараз вони залишають бажати кращого.
- Я от слухаю тебе і розумію, що морально це, швидше за все, дуже тяжко винести все.
- Так, звичайно, морально є певний тиск, хоча б через те, що ми вже 2 роки не бачили маму. Перші півроку якось легше пролетіли, ми з нетерпінням чекали її приїзду, і вона сама говорила, що за кілька днів має повернутися додому, але вийшло трохи не так. Хоча, не можу сказати, що це якось сильно ускладнює життя в цілому. У всіх є свої труднощі і проблеми, але в такі моменти якось трохи перебудовуєш систему цінностей в своїй голові.
- До речі, щодо цінності життя. Ви часто ходите у всякі походи, піднімаєтеся в гори. Це далеко не найбезпечніші заняття. Були моменти, коли ти або хтось з команди, наприклад, був на волосинку від того, щоб зірвати з обриву?
- Ох, була одна така історія, яку я запам'ятаю на все життя. Пішли ми в минулому році якось в похід на три години в Обертілліасі. Перед цим у нас була розмова з Андрієм Вікторовичем Прокуніним, і він нам розповідав історію, як в одній з його попередніх команд хтось заблукав в такому ось поході і за ним довелося піднімати навіть рятувальний вертоліт. Ну, а ми це якось на хі-хі сприйняли і вирушили. Коли вже дійшли до точки призначення і потрібно було повертатися назад, ми вирішили піднятися трохи вище, а потім скоротити дорогу назад. Пішли вздовж невеликого потоку, а він був встелений такими дрібними камінчиками, через які одна з дівчаток, не буду називати імені, кілька разів ледь не зірвалася вниз. Дуже стрьомно ситуація обернулася, і похід цей затягнувся на п'ять годин у підсумку. Добре, що там ще були якісь кущі (сміється), ми по ним, по суті, і спускалися. Назад прийшли за годину до тренування, але тоді Прокунін нам сказав, мовляв, дівчата, поки відпочивайте.
- Так ви йому розповіли, що з вами сталося?
- Так, тим більше, тоді вони приїхали на машині нас забирати, розуміючи, що ми заблукали.
- Ще подібні випадки були?
- Так, був у нас ще один нічний похід. Це сталося при Уроші, я тоді перший рік з ним займалася. У нас було три тренування - перше ролерне, друге було бігове, і третє ввечері, де ми по одній піднімалися в гору. До речі, це було теж в Обертілліасі. Ми тягнули папірці з номерками, хто який біжить. Найстрашніше - бігти першому і останньому, ну я ось і витягла останній номер (сміється). З перших метрів я так побішла, хто б знав, так погнала, щоб наздогнати Аню Кривонос, яка була попереду мене і зробила це майже одразу ж (сміється). Все відбувалося вже вночі, але ми були з ліхтариками, в результаті спустилися, але і тоді дві дівчинки заблукали. Але все швидко і благополучно закінчилося.
- Після цього замислювалася про свої страхи? Чого взагалі боїшся в житті найбільше?
-Аж таких, якихось особливих, страхів немає, якщо чесно. Ось чого боюся, так це старості, злиднів і безпорадності. У житті ж може бути різне.
Бесіду вів Влад Омельянченко
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Коментарі (Всього: 8)
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Оцінки в останній гонці
|
|
|
|
|
|
| Яка, на ваш погляд, має бути доля турніру прогнозистів в наступному сезоні? |
| |
|
Провести конкурс, як зазвичай
|
355
|
|
Провести конкурс, але зі значною кількістю вирахування найгірших гонок
|
|
121
|
|
Не проводити конкурс, оскільки не можливо створити рівні умови учасникам
|
|
36
|
| |
| проголосовать |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
